Замінні

Ми живемо у світі, де навіть почуття мають термін придатності.
Тебе цінують, поки ти приносиш користь — результат, емоцію, зручність.

Коли перестаєш — тебе не зраджують, тебе просто замінюють. Без драми. Без вибачень. Світ іде далі, навіть не озираючись.

Найбільша ілюзія епохи — що нас люблять «за нас самих».
Нас люблять доти, доки ми викликаємо потрібне відчуття.
Ми стали не людьми у стосунках, а носіями настрою. І коли цей настрій зникає — нас стирають, як слід на піску після хвилі.

Ми навчилися легко міняти все — телефони, роботу, партнера, навіть ідеї.

І разом із цим вчимося байдужості.
Щирість стає одноразовою, глибина — непрактичною.

Світ зручно ковзає по поверхні: функціональній, ефективній, холодній.

Та саме усвідомлення замінності може звільнити.
Бо тебе можна замінити — але не те, що ти залишиш після себе.
Не твою чесність, не твої слова, сказані від серця, не любов, якою ти торкався інших.

Християнство ж пропонує іншу перспективу:
ти не ресурс, не функція і не професійна навичка, а цілісна жива людина, образ Божий, покликаний до любові, що не минає.
Тому вибір завжди твій — або прийняти цинізм епохи, або здійснити революцію власного світогляду, а з ним — і самої епохи.

Джерело: Юрій Підлісний