05.09.2025

Глава УГКЦ: «Церква має стати родиною для родин»

У програмі «Відкрита Церква» Глава УГКЦ Блаженніший Святослав говорить про найважливіше для кожного з нас — Незалежність України та її духовний вимір. Особливу увагу він звертає на українську родину, яка, за його словами, є найбільш зраненою від війни.

Блаженніший Святослав зазначив:

— Ми сьогодні справді є зраненим суспільством. Але, мабуть, найбільш постраждала від цієї війни саме українська родина.

Ми бачимо сьогодні, як ця травма війни глибоко зранила нашу сім'ю, як вірний, непорушний, благословенний Богом союз любові між чоловіком і жінкою. Саме цей союз любові між чоловіком і жінкою, який завжди за своєю природою є плідний, покликаний до виховання дітей, сьогодні є зранений.

За роки війни, яка почалася не тільки в 2022 році, наша церква здобула відповідний досвід — досвід душпастирства в умовах війни, навіть досвід душпастирства зцілення ран війни. І ось цього року на Синоді Єпископів ми начебто підсумували цей досвід.

Ми наш досвід і той перший крок у будуванні стосунків між церковною спільнотою, між людьми, які творять наші громади, і нашими сім'ями хотіли висловити у нашому постсинодальному посланні. Там ми звертаємося до наших сімей і хочемо сказати, що ми знаємо, що вас болить.

Ми відчуваємо біль матерів, які втрачають своїх дітей, жінок, чиї чоловіки воюють на фронті, дітей, які ростуть без тата. Ми відчуваємо біль наших сімей, більшість яких де-факто через умови війни живе у вимушеній сепарації, окремо чоловік від жінки.

Ми бачимо цю драму розбитих сімей навіть у контексті масованої вимушеної еміграції. Сьогодні обличчя українського емігранта в Європі — це самотня мама з дитиною. І всі питаються: "А де твій тато?" Отож, сім'я сьогодні є зранена війною, але теж різними упередженнями, різними ідеологіями, браком уваги і підтримки з боку держави. І ми не можемо стояти осторонь.

Ми хочемо, як спільнота віруючих людей, наблизитися до зраненої української родини. Більше того, ми хочемо, щоб кожна наша парафія була родиною родин, щоби ті, які є зранені у своєму сімейному житті, віднайшли простір зцілення.

Ми відчуваємо, що наші дівчата і хлопці, які планують творити власну родину, натикаються на дуже непрості виклики. Церква має обов'язок супроводжувати, допомагати молодим людям укласти справжнє щасливе подружжя, приготувати до таїнства шлюбу.

Ми дискутували про те, які сьогодні маємо програми приготування до шлюбу. Наскільки важливо супроводжувати у цьому періоді наречених і готувати їх до щасливого подружнього життя. Ми також говорили, що навіть коли подружжя живе разом, чоловік і жінка потребують супроводу. Тому потрібно супроводжувати сім'ї, особливо молоді, у перших п’ять років їхнього подружнього життя.

Особливою темою є тема народжуваності і здатності наших сімей бути плідними. Ми бачимо, що в зв'язку з війною жахливо впав індекс народжуваності. На Синоді ми почули статистику, що для того, щоби нація самовідтворювалася, навіть тоді, коли нема війни, потрібно, щоби кожна сім'я народжувала відповідну кількість дітей. Для цього індекс народжуваності має становити щонайменше 2,1 дитини на сім'ю. До війни цей індекс був менший. Тобто ще перед початком війни проблема з народжуваністю і плідністю сім'ї в Україні вже гостро стояла. А сьогодні цей індекс упав до 0,6–0,7 дитини на сім'ю.

Отже, війна вразила плідність нашої родини. Але мало непокоїтися — треба щось конкретно діяти. Тому ця тема на синоді була піднята дуже глибоко й уже трансформується в низку практичних кроків, щоби зціляти рани нашої сім'ї та боротися за їхнє сімейне щастя.

Майбутнє України великою мірою залежить від щасливого, повноцінного сімейного життя наших подружжів.