Портрет та потреби сучасної української сімʼї – підсумки дослідження

В Українському католицькому університеті презентували результати якісного дослідження, яке ініціював Інститут родини та подружнього життя УКУ. Щоб дізнатись, з якими труднощами стикаються родини після 3 років війни, чи змінились погляди на сімʼю, їхні мрії та плани на майбутнє, соціологи провели опитування в українських сімʼях у різних частинах України: на прифронтових територіях, у ближньому та глибокому тилу.

«У часі війни різко зросла частка розділених сімей через мобілізацію та міграцію, неповних сімей через загибель одного з подружжя. Також за статистикою стрімко зростає кількість розлучень, та знижується народжуваність. З цих причин, збереження сім’ї має стати одним з головних завдань українського суспільства та його ключових інститутів», – розповідає про передумови дослідження Олеся Кука, директорка Інституту родини та подружнього життя УКУ. 

Переглянути презентацію дослідження

У Стратегії 2030 Українського католицького університету реалізовують проєкт – Сім’я і сімейні цінності в післявоєнній трансформації. Одне із завдань стратегічного проєкту – проведення досліджень та транслювання результатів і напрацювань.

Дослідження «Сучасна українська сім’я. Портрет та потреби» реалізував Центр соціологічних досліджень «Соціоінформ». Опитування провели у 6 фокус-групах, представників сімей з дітьми дошкільного і шкільного віку. 60% респондентів були жінки і 40% – чоловіків. Соціологи також охопили вразливі групи населення, зокрема дружин, чиї чоловіки служать у війську, вдів, розділені сімʼї. Більшість учасників дослідження в усіх регіонах України визнають, що війна змінила їхні погляди на сім’ю.

«Через ризик розлуки чи втрати рідних зросло усвідомлення важливості та цінності стосунків. Більшість респондентів відчули зростання потреби у спілкуванні, почали більше цінувати час разом. Помітно, що дружини більше почали цінувати своїх чоловіків та їхній вклад у життя сім’ї. Також особливо виразно змінилися погляди на сім’ю у дружин військовослужбовців. Оте загострене відчуття непередбачуваності та конечності життя, а отже й часу відведеного для їхньої сім’ї, спонукає їх жити тут і тепер: спілкуватися, реалізовувати мрії і плани, та за першої нагоди бути разом. Також, для чоловіків військовослужбовців, сім’я стала сенсом їхньої боротьби на фронті – тим, заради чого вони ризикують життям і здоров’ям», – поділилась результатами Олеся Кука.

Олеся Кука, директорка Інституту родини та подружнього життя УКУ

Разом із тим, дослідження підтвердило і негативні тенденції через вплив війни. Сім’ї, у яких до війни були складні стосунки, руйнуються, подружжя розлучаються. Усі респонденти відчувають вплив війни на стосунки та потреби в сімʼї, – кажуть соціологи. 

«Найгіршим наслідком респонденти назвали втрату близьких внаслідок бойових дій. На другому місці – погіршення психологічного стану сім’ї, у зв’язку з постійним стресом, страхом та тривогою за рідних. Також суттєво погіршилось фінансове становище родин, особливо у прифронтових областях, а також у сім’ях вдів і військовослужбовців. Серед наслідків війни – відтермінування чи відмова від народження дітей, зміна умов проживання: деякі сім’ї почали жити разом разом з батьками у зв’язку з руйнуванням житла, а в декого виникла необхідність допомогти піклуватися про дітей», – додає Олеся Кука. 

«Це дослідження мало чіткий фокус, в нього були дуже чіткі цілі, бо не можна охопити все. Тож треба фокусуватися, інакше буде дуже розмита картина. Але сім’я – це трошки ширше поняття, ніж ми уявляли. Нам треба переосмислювати те, що ми тепер будемо вважати сім’єю. Чи сім’я – це тільки тато, мама, діти? Чи це тільки маленькі діти, чи ще й дорослі діти? Чи сімʼя — це кровна спорідненість? Сім’я – це, напевно, навіть одна людина, якщо була подружня пара, чоловік загинув, а жінка залишилась сама і дітей не встигла народити. Ми мусимо розуміти, що оця класична формула сімʼї уже не дуже буде працювати», – зазначила Наталя Зайцева-Чіпак, CEO та речниця компанії «Соціоінформ».

Наталя Зайцева-Чіпак, CEO та речниця компанії «Соціоінформ»

Одним із найбільших наслідків війни є передчасне дорослішання дітей, або втрачене дитинство, особливо у прифронтових областях, де діти не можуть вільно гуляти і спілкуватися з друзями, відвідувати освітні установи. 

Пошкодження, руйнування житла внаслідок ворожих обстрілів, додаткові побутові труднощі через регулярну відсутність води, світла чи газу, і зміни планів у зв’язку з частими повітряними тривогами, страх відпускати дітей на вулицю через складну безпекову ситуацію – про усі ці наслідки говорили опитані. Також згадували про погіршення можливостей проведення дозвілля, зокрема подорожей за кордон, а також відпочинку на морі, на півдні України.

«Важкі наслідки принесла війна сім’ям тих, хто демобілізований через поранення. Зокрема, суттєве погіршення фізичного стану і психічного здоров’я колишніх військових відображається на повсякденному житті сім’ї, та інколи вимагає лікування за допомогою антидепресантів не лише самого захисника, а і його дружини. Внаслідок участі у бойових діях чоловіки змінюються і сім’ям доводиться кожного разу адаптуватися до цих змін. Дружини змушені справлятися як з власними психоемоційними реакціями, так і з неврівноваженістю та емоційними хвилями чоловіка», – наголосила директорка Інституту родини та подружнього життя УКУ. 

Результати дослідження показали, що війна лише деякою мірою позначилась на духовно-релігійному житті сімей. Віруючі християни, які молилися та відвідували церкву до війни, продовжують ці практики і сьогодні (за винятком населених пунктів, де відвідувати храми не дозволяє безпекова ситуація, чи їх закрили, або вони зруйновані). Ті, хто не вірив в Бога, не навернулись до релігії.

«Майже третина респондентів із областей глибокого тилу поділилася своїми сумнівами у вірі в Бога, які спровокувала війна, загибель безневинних жертв та безкарність ворога. Цікаво, що цій зневірі піддаються люди віруючі і релігійні, які попри сумніви, продовжують практикувати молитву та відвідувати церкву. Окремі сім’ї більше не мають можливості відвідувати храм і літургії через його руйнування чи загрози обстрілів у прифронтових областях. Так само помітна відмова від святкування радісних свят під час війни. Люди кажуть, що гарні і теплі святкування хочуть залишити до перемоги», – розповіла Олеся Кука.

Щодо очікувань від держави та суспільства, то респонденти переважно говорили не так про матеріальну, як про інформаційну підтримку, зокрема подолання упереджень щодо ВПО, військових, збільшення навчального контенту у медіа. Важливою для них є підтримка сімей у суспільстві — трансформація ставлення до сімʼї, побудова відповідної культури, створення політик підтримки сімʼї, популяризація родинних цінностей та народження дітей, повага до матерів і сімей з дітьми. 

Опісля презентації результатів соціологічного досліження відбулась панельна дискусія, яку модерувала Марія Титаренко, письменниця та доцентка кафедри медіакомунікацій УКУ.

о. Ростислав Пендюк, Марія Титаренко, Ростислав Добош, Наталія Зайцева-Чіпак

Соціологиня Наталя Зайцева-Чіпак розповіла, що дослідження «Сучасна українська сім’я. Портрет та потреби» – це лише перший етап глибокого вивчення проблем питання сімʼї в Україні: «Опісля проведення якісного дослідження, потрібно провести кількісне, щоб зрозуміти які ідеї, віднайдені в нашому дослідженні, є масовими. Треба зʼясувати, які потреби сімей є пріоритетними. Класична формула сімʼї вже не буде працювати, склад та ознаки змінюватимуться. Ми говорили з сімʼями, але вони не мають глобальної перспективи, не бачать можливостей. І тому, можливо, навіть не уявляють, що є форми підтримки, які їм були б потрібні в цих проблемах. Тому щоб цілісно зрозуміти, якою є ситуація в країні, такі дослідження добре доповнювати експертною складовою. Це можуть бути і представники політичної сфери, і державного управління, і місцевого управління, а також Церкви, освіти і медицини».

Один із запитів учасників опитування – інформаційна присутність Церкви. Оскільки втрачається зв’язок дітей з іншими дітьми, особливо на прифронтових територіях, де це практично неможливо через онлайн-навчання, то соцмережі стають все більш авторитетними для молоді. І відповідно є потреба більшої присутності Церкви у цифровому середовищі. 

«Церква намагається працювати в цифровому полі, але недостатньо. Цифрова присутність вимагає постійного оновлення, а Церква доволі велика і повільна. Мені здається, що ми не завжди встигаємо. Але стараємося працювати наживо. Одна з озвучених базових потреб, про які говорили сімʼї, – присутність Церкви, бути поруч. У багатьох випадках в Церкві це реалізується через богослужіння та зустрічі. Друга важлива потреба – допомога у формуванні і вихованні дітей. Я думаю, що Українська Греко-Католицька Церква є найбільшим оператором дитячих таборів в Україні. На нашій парафії в Винниках також організовуємо різні події для сімей. Таким є наше служіння», – розповів о. Ростислав Пендюк, адміністратор парафії Різдва Івана Хрестителя у Винниках, випускник Бізнес-школи УКУ.

о. Ростислав Пендюк та Марія Титаренко

Отець наголосив на важливій ролі Церкви у формуванні сімейних цінностей та підтримці родин у кризові періоди. За його свідченнями, Церква намагається більше комунікувати та допомагати сімʼям.  

«Коли ми говоримо про сім’ю і Церкву, я пишаюся тим, що Церква є інституцією, яка дуже відповідально ставиться до теми сім’ї, і єдина, яка вважає, що до життя в сім’ї треба готуватись. Коли ви прийдете до священника і скажете, що хочете взяти шлюб, то маєте підготувати відповідні документи, пройти навчання. Церква намагається брати на себе цю відповідальність. Це не завжди вдається, але працює», – зауважив отець Ростислав.

Ростислав Добош, депутат Львівської обласної ради, голова фракції політичної партії «Голос» розповів, що був приємно вражений результатами дослідження, що показало, як змінилося українське суспільство за роки війни. Сьогодні люди не перекладають відповідальність на державу та інституції, а більше сфокусовані на власних силах у вирішенні проблем та забезпеченні своїх потреб. 

«Держава до кінця не розуміє, що таке сім’я. А тому є проблеми з зрозумінням, що сім’я – це важливо, і вона має дві головні функції. Передусім проживаючи в сім’ї, людина не є одноосібною. Завдяки цьому всі виклики війни, про які ми говорили, поранення, втрати, в сім’ї переживаються  по-іншому. А друга величезна функція – це демографія. Ми йдемо в катастрофічну демографічну прірву. І тільки сім’я може нас витягнути з неї, бо в традиційній сім’ї народжуються діти. Я вважаю, що держава, місцеве самоврядування дуже мало зараз працює над цією проблемою, бо це не на часі з точки зору викликів безпеки. Але держава мала би розуміти, що сім’я —  це інституція партнерства, і завдання держави допомогти зберегти сім’ї в Україні», – поділився думками Ростислав Добош.

Ростислав Добош, депутат Львівської обласної ради, голова фракції політичної партії «Голос»

Учасники дискусії погодились у тому, що збереження інституту сімʼї має стати стратегічним завданням держави і суспільства. Бо якщо не буде родин і дітей, то відновлювати Україну не буде кому. Тому потрібно шукати методи, щоби ми не зникли як держава, як народ України. 

Переглянути відео презентації можна за посиланням

Ознайомитися із повним текстом дослідження та іншими матеріалами можна на сайті Інституту родини та подружнього життя