Слова мають значення! Іноді руйнівне...

Часом чую від молодих людей, але не тільки, які зустрічаються, і наче люблять одне одного слова, які несуть загрозу, а можливо уже тихо руйнують їхні стосунки. 

Коли хтось каже: «Ти мені потрібен», це звучить як визнання близькості, залежності, значущості іншої людини. У повсякденному мовленні слова «потрібний» і «потреба» здаються природними, навіть ніжними. 

Але якщо вдуматися, ці слова приховують небезпеку. Потреба завжди виходить із браку — вона означає, що мені чогось не вистачає, і я шукаю те, що мене доповнить. Коли ж потребу задовольняють, вона зникає, а те, що її задовольнило, втрачає свою функцію. Отже, якщо я кажу, що «потребую тебе», то по суті визнаю, що інша людина є засобом для мого внутрішнього комфорту, спокою чи радості. Таке ставлення, навіть підсвідоме, ставить у центр мене, а не іншу особу.

Любов, однак, має зовсім іншу природу. Вона не є реакцією на брак, а актом свободи. Любов не «потребує» її/його, а «цінує» — бо бачить у ній/ньому не те, що задовольняє мене, а того, хто сам по собі вартий любові. Там, де панує справжня любов, людина не прагне володіти чи споживати присутність іншого, а хоче його добра, навіть якщо це добро не приносить безпосередньої вигоди їй самій. 

Таке ставлення визволяє обох. Любити — означає визнавати іншого як самостійну особу, а не як продовження себе. І лише там, де «потрібен» поступається місцем «дорогий», народжується справжня взаємність — не обмін вигод, а зустріч двох вільних і гідних осіб, які взаємно обирають себе у правді й безкорисливості.

Любов — це не володіння, а дарування себе. Коли людина любить, вона не шукає, що отримати, а прагне віддати — час, турботу, серце. У цьому акті самодарування вона визнає у коханій не засіб чи власність, а особу, гідну любові за сам факт її буття. Даруючи себе, ми визнаємо її неповторну гідність і право бути любленою — не за щось, а просто тому, що вона є.

Автор: Юрій Підлісний