Ніхто з нас не досконалий, та прагнення ставати кращими притаманне, мабуть, кожному. Особливо це стосується стосунків, почуттів. На ці теми є безліч навчань, тренінгів, „золотих“ правил і порад. Та не завжди є усвідомлення власного покликання в цих стосунках.
Голова правління громадської організації „Платформа розвитку стосунків“ Ольга Матвійчук переконана, що для пошуку власних шляхів розвитку стосунків може бути досвід інших, тому прагне, щоб кожна тема, яку обговорюють у межах дискусійних зустрічей завжди була розкрита максимально різнобічно.
Наприкінці минулого року в межах діяльності „Платформи розвитку стосунків“ відбулася дискусія „Сім’я — обов’язок чи покликання?“. Розмова стосувалася сприйняття інституції сім’ї в нашому суспільстві, права кожного на вибір — створювати сім’ю, чи залишатися одному. Особливістю цієї зустрічі було те, що люди з різноманітних сфер зайнятості, різними баченнями будівництва стосунків, сім’ї ділилися власними досвідами.
Спеціальними гостями дискусії були голова Патріаршої комісії у справах молоді УГКЦ о. Ростислав Пендюк, редактор часопису CREDO о. Микола Мишовський, координатор руху „Справжня любов чекає“ о. Дмитро Романко, соціолог Ольга Козаченко, сімейний консультант Ірина Москвяк.
Одинак, але не самітник
Зараз у всьому світі швидко зростає кількість людей, які не бажають ділити своє життя з кимось іще. Якщо вірити прогнозу дослідницької компанії Euromonitor International, упродовж найближчих 15 років кількість одинаків, стрімко зростатиме в усіх країнах. Найчастіше самотній спосіб життя обирають жінки.
Один із найвідоміших дослідників феномена одинаків, соціолог, доктор філософії Нью-Йоркського університету і автор книги „Життя соло. Нова соціальна реальність“ Ерік Кляйненберг пропонує поглянути на це явище по-іншому. Передовсім чітко розмежовувати поняття „самотній“ і „одинак“. Адже далеко не всі люди, які обирають відокремлений спосіб життя, відчувають себе самотніми. Навпаки, відповідно до сотень досліджень та інтерв’ю, оброблених автором книги „Життя соло“, одинаки ведуть більш насичене соціальне, культурне життя, ніж ті, хто живе в шлюбі. „Жити одному, бути одному й відчувати себе самотнім — це три різні соціальні стани“, —– вважає Ерік Кляйненберг.
Цікаво й те, що схожі думки, щодо того, що залишатися одним і бути самотнім — це абсолютно різні речі, висловлювали під час дискусії „Сім’я — обов’язок чи покликання?“. Наголошували й на тому, що в кожному виборі найважливіше — усвідомлення і розуміння цього вибору.
— Важливо відчути і зрозуміти своє покликання, але важливо жити вже і тепер. Якщо щодня думати лише про те, яке моє покликання, то так мине життя. Стараймося проживати щодень якнайкраще. Любімо тих людей, які є поруч, а не тих які, можливо, колись будуть на нашому шляху. Інколи наше правдиве покликання губиться в таких пошуках. Покликання жити не в сім’ї не означає бути покликаним до самотності. Ми завжди є в спільноті. — наголосив отець Ростислав Пендюк.
Негативний досвід — шанс не повторювати чужі помилки
Не менш насиченою була ще одна підтема дискусії — „Як наша сім’я, середовище та обставини, в яких ми виросли, впливає на формування нашої особистості та якості нашого характеру“. І справді, кожен із нас „несе“ в своєму ставленні та сприйнятті людей той досвід взаємин, який здобули від своїх батьків, чи тих, із ким виросли. І важливо зуміти не дозволити негативному досвіду вплинути на наше життя. Власне приклади, що прозвучали під час обговорення свідчили, що ми стараємося винести корисні уроки і не повторювати чужих помилок. Часто навіть це сприяє осмисленішому ставленню до стосунків і створенню щасливих сімей.
— Завжди кажу молодим людям про те, якщо вони винесли негативний досвід зі своїх сімей, тобто, якщо їхні батьки розлучені, то це означає, що вони перебувають у групі ризику. Тому повинні брати на себе відповідальність. Маю теж негативний досвід. Мої батьки не є цілком щасливими, тому я почав шукати, чому це так і знайшов сили пробачити їм. Цей досвід не мусить мати продовження у вас. Маєте сказати, що любите своїх батьків і пробачаєте їх. Звичайно, це не означає, що зникне рубець, але не перекладатимемо на когось відповідальності, а розумітимете, що все залежить від вас, — зазначив, відштовхуючись від прикладів із власного досвіду роботи молоддю та сімейними парами, отець Дмитро Романко.
— Багато проблем у наших сім’ях насправді не є проблемами. А просто нерозумінням певних істин. Я би сказав, що один із ключових викликів — помилка сприйняття. Ми не там ставимо наголос. На рівні культури в нас є переконання, що для того, щоб сім’я була щаслива, треба зустріти „правильну“ людину. Саме об це розбивається безліч сімей. Хоча насправді треба взяти на себе відповідальність і щоденно будувати правильні стосунки. Над ними треба працювати, вміти слухати, йти на компроміси. Важливіше, як ми діємо щодня, а не те, з ким ми це робимо, — акцентував отець Ростислав Пендюк.
Головні висновки зі зустрічі: не соромтеся свого сімейного життя і не замикайтеся лише на своєму житті, бо ми всі потребуємо добрих прикладів, декларуймо, що ми щасливі саме завдяки одні одним.
Наталія ПАВЛИШИН
