Навернення і покаяння — основоположна річ у християнстві. Якщо її нема, то годі говорити про правдиве християнське духовне життя. Та ми часто не до кінця розуміємо цю тему, бо вважаємо, що й не відверталися від Господа. Богослов Максим Тимо на прикладі „Притчі про блудного сина“ пояснив значимість нашого покаяння та зближення з Господом.
— Нам дивно: як можна відвернутися від Господа. Адже ми хрещені, з дитинства ходимо до церкви, до сповіді, причастя, виховуємо дітей у християнському дусі, тож це як ознака і гарантія нашого навернення. Якраз „Притча про блудного сина“ чи ще, як її називають, — „Про милосердного батька“, яка є в основі багатьох церковних сюжетів і є архетипом людського життя, спонукає нас замислитися: чи я відкрив Бога як свого Спасителя, чи Він має центральне значення у моєму житті і чи я для цього змінюю своє життя? Навернення — це не разова подія. Адже ми у своїх вчинках, на жаль, постійно відвертаємося від Бога. Це драма нашого життя. Тож не завадить постійно запитувати себе, чи нам залежить на тому, щоб постійно повертатися до Бога? Тоді всі практики, що маємо в Церкві, допоможуть це робити, — наголосив Максим Тимо.
Автори літургійних текстів у цій притчі звертають нашу увагу на дуже цікаві деталі. Молодший син просить батька віддати частку майна, що йому належить і хоче піти з дому. Коментатори біблійних текстів говорять про те, що такий жест із боку сина фактично означав, що він бажає смерті батька. Бо лише після смерті батька маєток розділяють між синами. Тобто сина більше цікавило лише матеріальне, а не батькова любов.
Та разом із тим у цій притчі є лінія, про яку мало хто говорить. Насправді син не хоче нічого поганого, а дуже природну, звичайну річ. Він виріс і хоче піти з дому, реалізувати себе і для того йому потрібні засоби.
— Він отримує бажане, та не здобуває свободи. От в чому драма цієї притчі. Пішовши від батька, він здобуває дуже гіркий досвід. І тоді розуміє, що справжню свободу можеш отримати лише завдяки батьківській любові, а не від того, що він може дати. Тобто суть у ставленні до батька. Зрештою, так і в нашому житті, на жаль, буває, що діти переконані, що найбільше, що можуть дати батьки — це забезпечити її. А насправді, найбільше — це любов, яка дарує справжню свободу.
Останній штрих цієї притчі — син їсть те, що й свині, але ніяк не може насититися. Варто зауважити, що для євреїв — це особливо гидке зображення. І саме цим підкреслено, наскільки низько впав цей юнак. Це зображає й те, як наш гріховний вибір у житті призводить до ненаситності. Якщо в основі життя нема Господа, то нічим не зможемо втамувати свій голод. Християнська відповідь якраз і полягає в тому, що порожнечу може заповнити тільки любов в абсолютному вимірі.
Тож коли юнак повертається до батькового дому, той приймає його з розпростертими обіймами, біжить назустріч, влаштовує справжній бенкет. У такий спосіб батько показує, що любов — це найбільше, що він може дати. І що цінність не в тому, ким людина є, а сама людина — улюблена дитина Отця.
Наталія ПАВЛИШИН
хто знає з ким можна порівняти блудного сина?