Протягом червня та в першу п`ятницю після Торжественного поклоніння пречистим Тайнам Тіла і Крови Господа нашого Ісуса Христа Католицька Церква по-особливому вшановує Пресвяте Серце Ісусове як джерело Його любові до всього людства.
Цей культ у Церкві існував віддавна, але свого широкого поширення набув укінці XVII ст. після серії обявлень святій Маргариті Марії Алакок, черниці Ордену Відвідин Пресвятої Діви Марії, в яких Господь закликає в память про Свою любов до нас встановити особливе торжество та поширювати зображення Його Серця.
Безконечно милосердний у всіх своїх діях Бог найкраще знає, коли і в який спосіб найкраще виявляти нам свою волю. Часто найвидатніші об`явлення в історії Церкви відбувалися перед особливо небезпечними для неї викликами. Підтвердженням тому може слугувати чудо у Фатімі.
Непростим був кінець XVII ст., коли жила св. Маргарита Марія Алакок. Церква зазнавала тиску з боку монархів найбільших держав Європи, які прагнули використати її у своїх корисливих цілях. Стрімкими темпами розвивалися наука, економіка та право. А це попри значний поступ мало свою побічну дію. Замість того, щоб ці досягнення слугували для прослави мудрості Творця у світі, вони ставали сильцем для багатьох.
Наука починала витісняти релігію. Усі відкриття приписувалися людському генію. Бог ставав уже непотрібним, адже людина до запаморочення втішалася своїми успіхами, які створювали ілюзію її всемогутності. Нещадній критиці піддавався авторитет Святого Письма, Церкви, духовенства. Тепер не вони формували світогляд, а вихолощена від релігійного натхнення наука, скептицизм, індиферентність, раціоналізм, натуралізм, толерантність. Кожен міг вірити у те, що вважав за потрібне, а найбільше віталася секуляризованим суспільством віра в розум, природу, науку, людину.
Буря чванства через досягнення тогочасної науки глушила лагідні голоси Церкви, серед яких і обявлення Пресвятого Серця Ісусового, що лунали у закликах змінити курс, повернутися до християнських коренів європейської цивілізації. Про любов Ісусового Серця почули не всі. Більшість вирішила піти за своїм «его», яке завело її в нікуди. Трохи більше століття пяніла Європа від всемогутності розуму, допоки не протверезіла, побачивши себе по горло в крові, пролитої Французькою революцією.
Сьогоднішня Європа, подібно, як три з половиною століття тому, впивається тими ж трунками. Історія, либонь, її нічому не навчила. Хоча й хвалиться дослідження минулого на теперішньому етапі неабиякими здобутками, розкриттям великої кількості невідомих до сих пір фактів, але, упускаючи Того, Хто насправді рухає історією, воно перетворюється в інструмент пропаганди вищості своєї раси над іншими.
Бога знову поступово усувають з усіх сфер суспільного життя, замінюючи численними ідолами. Ними стають досягнення та цінності, виплекані раніше європейською (християнською!) цивілізацією, але з викривленою до невпізнання суттю через відкинення істинного їхнього Джерела. Без Нього право й економіка зі знаряддя побудови справедливого суспільства, яке покликане служити людині, перетворюються на самоціль, в жорнах якої перемелюється її індивідуальність. Щастя закликають шукати тепер у матеріальному успіху, володінні, споживанні, ненаситна природа яких робить їх все більш недосяжними. Любов до ближнього підмінюється поняттям толерантності, яке вже в багатьох країнах (на жаль, останнім часом і у нашій через діяльність так званої антидискримінаційної комісії при Міністерстві освіти) виходить за межі здорового глузду.
Так від поклоніння всемогутності людського інтелекту доходимо до його втрати. Він уже не регулює поведінку людини, як це було закладено первісним задумом Творця, скеровуючи її до Нього як Єдиного Безмежного Неповторного Добра, а веде до самознищення. Бо саме так виглядають намагання людини замінити закони моралі, природи й логіки на свої власні.
І поки міжнародна спільнота шаленіє від хмелю своїх досягнень, Ісусове Серце через встановлені Церквою набожества до нього пропонує свою любов і терпеливо чекає. Господь у його зображенні вказує на терновий вінок, який кладуть усі, хто збочуванням на дорогу самолюбства відходять від нього, і полумя, яке готове спалити гріх і зігріти каянника. Пресвяте Серце Ісуса вболіває над кожним спянілим хибними ідеологіями, застерігаючи його від гірких наслідків похмілля.
