25 листопада для працівників Патріаршої курії відбувся День духовної віднови. Реколектантом став багатолітній голова Патріаршої комісії у справах молоді УГКЦ отець Ростислав Пендюк, який нещодавно завершив своє служіння на цій посаді.
Розпочалися заходи Божественною Літургією, яку звершив заступник голови душпастирської ради УГКЦ владика Андрій (Хімʼяк). Після Богослуження владика Андрій вручив подячну грамоту від глави УГКЦ Блаженнішого Святослава для отця Ростислава Пендюка з нагоди завершення його служіння. багаторічного голови Патріаршої комісії УГКЦ.
«Цією грамотою бажаємо подякувати Вам за те, що половину свого життя присвятили роботі з молоддю в Комісії у справах молоді УГКЦ, 16 років з яких ― на посаді голови цієї структури. Служіння молодій людині, яка прагне жити своєю вірою у воскреслого Христа, ― це одне з найбільш відповідальних завдань у Церкві. Бо молодь – це наше майбутнє, “скарб у глиняних посудинах» (пор. 11 Кор. 4, 7), якому потрібно служити з повною посвятою, віддано і вірно. Через свої згідні з часом проєкти Ви намагалися, за прикладом апостола Павла, стати всім для всіх, щоб донести Слово Боже тим молодим людям, які його шукали. Як наслідок Вашої праці сьогодні наша Церква втішається добре розвиненим молодіжним апостолятом, втіленим в єпархіальних і екзархальних комісіях».
Також владика Андрієм вручив декрет отцю Роману Демушу про його призначення заступником голови Патріаршої комісії УГКЦ у справах молоді, яка, згідно рішення Синоду єпископів УГКЦ, що відбувся у Зарваниці, набрала статусу всецерковного значення.
У своїх Духовних науках отець Ростислав Пендюк зосередив увагу на апостольському служінні та вмінні розпізнавати покликання.
― Хотів би, щоб ми подивилися на апостолів перш за все як на учнів, а вже пізніше як на апостолів, які здійснювали своє служіння. Отож, найперше ― про покликання. Давно переконався, що коли миряни дивляться на нас, то часто уявляють собі священника, як того, хто народився до такого служіння. Але насправді це не так. Кожен із апостолів був звичайною людиною з рутинним життям. Господь кликав їх у дуже невідповідний час і невідповідним чином. Уявімо, як виглядали рибалки, які цілий день були в морі, ― втомлені, брудні, від них не дуже добре пахнуло, вони могли бути роздратовані… А в цей момент приходить Ісус і каже: «Іди за мною!».
Чи кличе митаря ― теж не надто просвітленого чоловіка, якого ще й ненавиділи. Тобто за всіма параметрами він не надто підходив на просвітника.
Єдиний, хто теоретично був підготовлений ― апостол Павло, хоч він теж мав інші цілі своєї підготовки. Тобто всі апостоли були неправильними, не надавалися до того служіння, до якого їх покликав Христос, ― зазначив отець Ростислав.
Отець Ростислав акцентував на важливості усвідомити, що іноді ми надаємо людям, які мають певну місію в Церкві, тих рис, які, припускаємо, в них є від народження. Але це не так. Таких рис не було й в апостолів.
Продовжуючи проводити паралелі між власним служіння, служінням багатьох знайомих йому людей, отець Ростислав підкреслив, що історія апостолів абсолютно фантастична.
― Люди, які не надавалися для такого служіння, які були не надто красномовними і освіченими, не мали високих моральних цінностей, змінили врешті весь світ. Ці 12 людей протистояли величезній Римській імперії з кількасотлітньою історією, численними військами, величезною потугою. Чи візьмімо історію Давида і Голіафа ― хто переміг? Як і тут, апостоли перемогли, бо діяли з Богом, у Бозі й від імені Бога. Тож, говорячи про наше служіння, важливо про це не забувати.
Ще одним ключовим моментом служіння є довіра Богові. Наголошуючи на цьому, отець Ростислав навів такий приклад:
― «Закиньте сіті», ― сказав Ісус професійному рибалці апостолові Петрові ― тому, хто знав, як і коли можна спіймати рибу. І також розумів, що в той час у тому місці це зробити неможливо. Та він відповів: «на твоє слово». Не тому, що це правильно, а тому, що це твоє рішення, Боже. Так і нам дуже важливо навчитися довіряти Богові. Ми маємо думати, зважувати ризики, досліджувати можливості та все ж вірити, що все вдасться, коли того хоче Бог. Тому важливо не забувати і не втрачати контакту з Богом у щоденному служінні.
Вміти слухати тих, кого Бог ставить на твоєму шляху
― Завжди є спокуса критикувати тих, хто є з тобою, а ще більше тих, хто над тобою. Я ще не зустрічав людей, задоволених керівництвом. Та попри це, кожна людина, яка була в моєму житті, несла якесь багатство. Якщо забрати мій егоїзм і бажання постійно поскаржитися і понарікати, то побачу дуже багато світлого. Дякую Богові за всіх людей, яких я тут зустрічав, і людям, які були поруч. Переконаний, що кожного Бог обдарував великим даром і талантом. Тому маємо не лише в собі бачити дари, які Бог нам дав, а й не забувати, що Він обдарував кожну людину і часто тим, чого в нас немає. Чи вміємо за цим всім це побачити і навчитися цього від іншої людини? Слід розуміти, що в того, в кого є три роки досвіду, теж має чим поділитися зі мною, в якого 25 років досвіду. Тобто маємо вміти навчитися.
Отець Ростислав звернув увагу на те, що є багато історій, коли Ісус посилає своїх учнів до інших людей, щоб вони розширювали коло спілкування.
― Спостеріг, що ми часто потрапляємо в пастку своєї бульбашки. Тобто висновки про життя робимо лише зі свого оточення. Але те, що я бачу насправді обмежене колом спілкування, тобто з людьми, заангажованими в ту ж справу, що і я, з такими ж цінностями, близьким до життя в Церкві. І робимо висновок, що всі люди думають певним чином. На жаль, це не так. Світ значно складніший. Тому важливо виходити з-поза своєї бульбашок, зі зони комфорту і перебувати в реальному середовищі, ― наголосив священник.
Покликання тих, хто служить, ― давати. А для цього потрібно постійно черпати.
― Ісус і Його учні постійно діяли. Уявімо їхні емоції, коли вони нагодували багато тисяч людей п’ятьма хлібами і кількома рибинами, як ними захоплювалися. Та саме в той момент Ісус відсилає їх плисти ще й в бурю. Ісус кличе їх діяти, щоб нести добру новину. Ми як послідовники Ісуса маємо постійно діяти. Не вважаю, що в Церкві має змінюватися щось в сенсі змісту. Ми не маємо допасовувати Ісуса до очікувань сучасної людини. Та спосіб донесення і спосіб, як ми промовляємо до людей, точно має бути іншим.
Підготувала Наталія Павлишин
