Про різницю між закоханістю і любов’ю, про те, як будувати щасливі міцні взаємини, розповідає Яна Кремінська, психолог, керівник центру психологічного консультування УКУ
– У День закоханих багато говорять про любов. Все ж яка різниця між поверховим короткочасним захопленням іншою людиною і справжньою любов’ю?
– Якщо дуже коротко говорити про ці стани чи фази, то закоханість за біологічною природою дуже близька до стану залежності. По суті, та сама ділянка мозку, яка відповідає за стан закоханості, відповідає також за розлади вживання психоактивних речовин (сміється). Це такий стан, коли ти бачиш тільки це, думаєш тільки про свій об’єкт закоханості: так само, як людина «з залежністю» думає тільки про одне. Тоді ця частина мозку «увімкнена», а інша, більш зріла – лобна кора, яка є таким собі «диригентом» або «шефом» мозку – наче «відключена», вона не виконує своєї ролі. Закоханість – це саме воно: людина, особливо в підлітковому віці, бачить тільки об’єкт свого захоплення, готова серенади співати, ні про що інше не думає, ні про які уроки чи інші важливі речі…
Якщо говорити про любов як про більш зріле почуття – тут уже більше задіяна лобна кора. Тут більше логіки, є певний аналіз. Це зовсім інші механізми й інші почуття. Якщо порівняти закоханість і любов, то це як бурхливий потік і спокійна тиха річка. Любов уже передбачає усвідомлений вибір. Вона передбачає прив’язаність – але не таку, як у закоханості до об’єкта залежності, а радше як зв’язок між мамою і дитиною, який пізніше, у дорослому віці, реалізується через прив’язаність в інших стосунках – між чоловіком і дружиною, у дружніх стосунках і так далі. Ми всі цього дуже потребуємо.
Думаю, з любов’ю можна плутати також і інші речі. Часто ми називаємо любов’ю неможливість бути наодинці, коли я мушу «приліпитися» до іншої людини, бо без неї я відчуваю сильну тривогу чи смуток. Це трохи інший стан, і з цієї позиції будуються трохи інші стосунки.
– Не завжди закохані готові перейти до цих зрілих стосунків. Мовляв, якщо відчуття «метеликів у животі» зникло, значить, почуття згасли і стосунки варто залишити у минулому. Чому так буває?
– Мені важко сказати, чому люди думають, що стосунки «помирають». Як на мене, з різних причин. Часом причина може бути в тому, що люди мають власні труднощі з прив’язаністю, яка будується між мамою і дитиною і яку ми потім мали би реалізувати в дорослому віці як потребу в стосунках, у зв’язку з іншими. Коли людина мала досвід проблемної прив’язаності з мамою, з татом, вона має з цим труднощі.
І насправді кому би з нас не хотілося завжди відчувати такий стан ейфорії, шаленства? Мені здається, що люди можуть мати труднощі з тим, щоби перейти до більш зрілих стосунків, тому що вони хочуть перебувати у цьому приємному стані, їм це подобається.
Може існувати страх побудувати з кимось серйозні довготривалі стосунки. Людина боїться зайти у цю «темну кімнату», вона боїться, що її покинуть або зранять. Можуть бути й інші причини.
– З іншого боку, зрілі стосунки не завжди виглядають привабливо збоку. Може видаватися, що це вже нецікаво, бо це звичка, це вже побут, який, як то кажуть, «вбиває почуття»…
– Це так, як з роботою, яку ти любиш. Іноді вона може видаватися тобі нудною. Але ти її все одно любиш! І це нормально, бо всі ми – люди і маємо різні емоції. Це ілюзія, що я маю завжди позитивно почуватися у цих стосунках. Так не буває. Як у нас настрій буває різний, так у взаєминах з іншою людиною буває по-різному. Але зрілі стосунки – це вибір бути разом попри все. Навіть якщо виникають ситуації, коли мені важко або дискомфортно, то зрілі відносини націлені на вирішення проблем, на подолання труднощів, на їх обговорення. А не якщо я погано почуваюся у цих стосунках – для мене це визначально, «до побачення».
З іншого боку, якщо людина у таких відносинах хронічно нещасна і це триває вже довго, я би радила замислитися: можливо, щось не так – у мені, у цих стосунках, можливо, це не зовсім та людина, з якою я хочу бути.
– Є різні думки про те, на якому ґрунті варто будувати тривалі відносини. Наприклад, що добре будувати стосунки з другом: мовляв, у вас є спільні захоплення, вам цікаво разом, вам є про що поговорити. Або ж на роботі, де у різних ситуаціях добре проявляється характер іншої людини. Що скажете з цього приводу?
– Як на мене, можна починати будувати стосунки, навіть познайомившись у трамваї чи маршрутці. Може бути по-різному: можемо познайомитися на роботі, можемо знати одне одного з дитинства, могли просто випадково перетнутися… Не знаю, чи є дослідження про те, що якщо люди знайомі з пеленок, це дасть їм можливість збудувати кращі стосунки, ніж після знайомства у трамваї.
Думаю, все залежить від того, хто ці двоє, які хочуть бути разом: що їх об’єднує, куди вони разом дивляться. Як на мене, міцними взаємини є тоді, коли вони побудовані на ґрунті спільних цінностей: ми разом цінуємо ці стосунки, ми разом прагнемо турбуватися про іншого, ми разом любимо Бога – якщо нас об’єднує щось велике і значиме, певні такі фундаментальні камені, які важко підважити.
Це чудово, якщо нас теж об’єднує спорт або робота. Гарно мати спільні хобі або інтереси. Думаю, проводити разом час важливо. Але важливо й уміти проводити час окремо. Мати спільні хобі чи зацікавлення – але й мати зацікавлення, які нас відрізняють.
– У День закоханих не можна оминути тему подарунків. Тим паче лунає багато закидів щодо комерційності самого свята, адже загалом прийнято дарувати щось дороге чи коштовне. З іншого боку, навіть висока ціна не є гарантією, що подарунок буде вдалим. Що можете загалом порадити щодо подарунка, щоби він зміцнював, а не руйнував відносини?
– Я думаю, якщо ви хочете зробити людині приємне, ви мусите знати, що цій людині буде приємним. Що ця людина насправді любить, що принесе їй радість. І навіть якщо це буде якась дорога чи коштовна річ, я не дуже бачу в цьому проблему: якщо одна людина це любить, а інша має можливість і бажання зробити їй приємне у такий спосіб… то чому ні? Варто керуватися тим, що принесе радість цій людині: з огляду на це і робимо подарунок.
– Багато людей з певних обставин не мають пари. Для декого така самотність дуже болюча вже сама по собі. А тим паче у день Валентина, коли відбувається тиск з усіх боків – через мас-медіа, від знайомих і просто випадкових людей на вулицях, і такі самотні люди почуваються ще нещаснішими. Що порадите їм?
– Скажу дві важливих думки. Перше: я вважаю, що добрі стосунки можуть будувати лише ті люди, які справді вміють бути наодинці з собою, з тими «привидами», які вилазять, коли ми залишаємося наодинці з собою в кімнаті. Люди, які є внутрішньо щасливими в собі. Лише тоді можна будувати здорові, міцні, добрі стосунки.
Друге – як на мене, ціль життя не полягає в тому, щоби обов’язково мати пару, вийти заміж чи одружитися. Ціль життя – бути щасливим. І стосунки – це лише один з елементів. З досвіду моєї практики: якщо люди одружуються через те, що вони не можуть бути самі, або через те, що «я вже старий», щоби втекти від чогось, бо «я не можу бути сам», то часто пізніше проявляються наслідки таких рішень. Бо насправді не в цьому ціль. Лише тоді, коли я щасливий і вільний сам у собі, я можу будувати здорові і вільні стосунки – а не з інших причин.
Як самотнім людям «пережити» це свято: пізнати самих себе, подружитися з собою, пізнати, хто я, яким я є, що я люблю, що мені приносить задоволення, в чому я щасливий, як я вже зараз можу бути щасливим чи щасливою сам у собі сьогодні. Думаю, саме такі люди приваблюють інших – а не такі, які хочуть до когось «приліпитися», бо не можуть залишатися наодинці з собою.
– Наостанок що Ви побажаєте нашим читачам – незалежно від того, мають вони пару чи ні?
– Я би побажала вам бути справді вільними і щасливими – тут і тепер, незалежно від зовнішніх обставин, незалежно від статусу чи інших речей. Базовою потребою людини є потреба в любові. Ми можемо дійсно любити інших тільки тоді, коли вміємо любити себе. Я би побажала людям вміти любити себе і вміти любити інших.
Любити себе означає приймати себе таким, яким я є – безумовно, незалежно від моїх досягнень, незалежно від того, як я виглядаю. Це не означає, наприклад, перестати за собою доглядати – мовляв, «я ж люблю себе таким». Любити себе – приймати себе таким, яким я є, з моїми помилками, недоліками, труднощами. Це також не означає перестати рости. Дерево потребує, щоби його підливали і підрізали, аби воно могло рости і давати плід. Любити себе не означає перестати працювати над собою, сказати: «От я такий – таким мене і приймайте». Звісно, є певні особливості. Якщо людина не має руки, не можна сказати їй: «Змінися». Але якщо певна моя поведінка ранить інших, це напевне ж є точкою до зростання, яку кожен може реалізувати.
Якщо хтось хотів би навчитися любові до себе, то це наче піти всередину і «розпакувати себе»: побачити, хто я, що я люблю, чого я не люблю, що мені подобається, що не подобається, про що я мрію, які мої таланти і здібності, які мої особливості, темперамент… Прийняти себе таким і бути щасливими внутрішньо в собі.
Моя думка як християнки: ми можемо навчитися любові до себе лише з досвіду любові, і з досвіду любові насамперед Божої. Всі ми – люди, всі ми насправді зранені й обмежені у своїй можливості любити. Прикладом такої справжної і безумовної любові, якою вона є насправді, є лише любов нашого Небесного Отця. Тож я думаю, що досвід безумовної любові можна пережити лише у стосунках з Богом.
Розмовляла Катя Судин
Фото: ucu
