Блаженніший Любомир: Змінні речі не треба канонізувати

Читай також

  • «Папа звертається до народу, якому заперечили право на існування», — Глава УГКЦ про лист Святішого Отця до українців
  • Лист Святішого Отця до українського народу у дев’ятий місяць після початку війни
  • Таке ненаситне зло і таке бажане Життя
        • Блаженніший Любомир: Змінні речі не треба канонізувати

          Блаженніший Любомир розповів про своє бачення актуальних процесів в країні у інтерв’ю виданню obozrevatel

          Про мир та перемир’я:

          Ми мусимо зрозуміти, що є різниця між миром і перемир’ям. Перемир’я – то є пакт неагресії. Але не це бажана розв’язка. Щоб досягти миру, обидві сторони, які є заангажовані, мусять його прагнути. Псевдомир нам практично нічого не дасть

          Про бажання Росії до миру:

          З історичної точки зору, складно сподіватися. Але, думаю, Росія скоріше чи пізніше повинна усвідомити: або війна, або мир. І якщо війна, то вона буде однаково страшною для всіх. І не факт, що Росія однозначно виграє цю війну. Гітлер думав, що захопить все, що захоче, своїми військами. Але він програв. Теж саме чекає Росію, якщо вона буде хотіти війни. Інша розв’язка, розумна розв’язка – мир, який забезпечить спокій у цілій Європі, тим більше на її сході. Чи Росія до цього готова? Зараз виглядає так, що не дуже.

          Про прощення ворогів:

          Завжди можна пробачати там, де є добра воля, розкаяння.

          Про необхідність стріляти та вбивати на війні:

          В обставинах, коли хтось нападає, я мушу боронитися. Точніше, я можу не боронити себе, якщо такий мій вибір. Але я не можу не боронити інших. Інколи ця оборона полягає у вбивстві. На жаль. В обставинах війни, коли є виразна агресія, інакше бути, здається, не може. Це надзвичайно прикро, але то є факт.

          Про росіян:

          Я не так добре знаю Росію, але певний, що там є немало людей, які не згодні з політикою Кремля. Є люди, які навіть сьогодні публічно засуджують поведінку російської влади. Скільки їх? Не знаю, але, думаю, більше, ніж здається

          Про населення на окупованих територіях:

          Протягом майже цілого минулого століття тут була дуже інтенсивна радянська пропаганда, яка “виховувала” людей. Думаю, ця ситуація стала можливою власне через недбальство нашої влади, яка не змогла забезпечити тим людям спокійний, нормальний розвиток, яка не допомогла їм зрозуміти, хто вони є, що для них є добре і що є правдиве. Влада мусить за допомогою мудрої політики переконати людей, що в Україні їм буде краще. Згадаймо, у 1991 році ті люди голосували за Україну.

          Про здобутки Майдану:

          Ми хочемо бути демократичною державою. Майдан великою мірою це заманіфестував. Люди, які там стояли, щиро мріяли. Але мрії треба втілювати у життя працею. Нам ще треба навчитися здобувати те, про що мріємо. Це непросто, бо люди досі чекають, що хтось прийде і дасть їм усе. Проте так не буває.

          Про подолання корупції економічними методами:

          До якоїсь міри так. [ефективно-ред.]. Це видно на прикладі інших держав. Фінансове забезпечення до якоїсь міри допомагає. Але корупція – це дійсно душевна хвороба. Не думаю, що це тільки фінансова проблема. Там є щось глибше.

          Про ЛГБТ:

          Є люди нетрадиційно наставлені. Не можна цього заперечувати, не можна від цього ховатися. Проте мусимо усвідомлювати, що для нас усіх, якими б ми не були, є один Божий закон. Він зобов’язує всіх однаково. Ніхто з нас не має витребувати для себе особливих умов.

          Думаю, ми повинні ставитися до людей з нетрадиційною орієнтацією з розумінням. Але ми проти того, щоб гомосексуалізм пропагувався як варіант норми статевого життя.

          Про вільне володіння зброєю:

          Мені здається, що не можна масово розв’язувати ці проблеми. Це може призвести до того, що всі люди будуть жити ніби на фронті. Думаю, було б набагато ліпше, якщо компетентна влада краще б пильнувала ситуацію, щоб пересічний громадянин не мусив сам себе збройно обороняти. Бо це робить життя дуже прикрим, вічно настороженим. Державна влада має дбати про те, щоб народ жив у спокої.

          Про автокефалію для УПЦ:

          Якщо б УПЦ надали канонічне визнання, це було б дуже добре, на мою думку. Бо зараз дуже складна ситуація. Багато віруючих опинилися у неприємних обставинах через агресію Росії.

          Про об’єднання Церков:

          Я не маю жодного сумніву, що в Україні має з’явитися єдина церква, якою вона була за часів Володимира Великого. І зараз ми всі маємо прагнути єдності та працювати у цьому напрямку. Крім того, важливо пам’ятати, що Ісус Христос заснував одну церкву.

          Скільки часу роз’єднували, стільки й знадобиться, щоб заново разом зліпити. Цей процес нелегкий і повільний. Але, якби ми всі щиро бажали об’єднатися, він був би не таким довгим. Якщо ж буде так, як наразі, то об’єднання буде не скоро.

          Про Українців, які залишилися в Московському патріархаті:

          Важливо те, як ці люди бачать себе: як членів Російської православної церкви Московського патріархату чи як членів Української православної церкви. Тут є складнощі. Віряни мають самовизначитися.

          Про обов’язковість вивчення християнської етики в школах:

          Думаю, тут є серйозне непорозуміння. Що таке предмет “Християнська етика”? Це не є катехизація. Це культурологічне представлення духовної, релігійної приналежності нашого народу. Тобто ціллю предмета не є насилу робити всіх учнів християнами. Ціль – пояснити, яка була історія того, що Україна є християнською державою. Проте викладення предмета “Християнська етика” має відбуватися без нав’язування християнства. Бути християнином – вільний акт. Кожен має вирішити це для себе.

          Про хрещення дітей немовлятами чи більш зрілому віці:

          Ми, греко-католики, хрестимо дітей маленькими – немовлятами. Проте наші співбрати протестанти мають звичай хрестити людей у більш зрілому віці, коли вони можуть зріло обрати християнство. Це питання церковних громад і традицій, яких вони притримуються.

          Про святкування Різдва в один день:

          Особисто для мене проблема календаря суто другорядна. Це дещо дуже умовне. Є інші проекти календарів, нібито більш досконалі. Їм [українцям-ред.] ще треба це усвідомити. Необхідно їм про це говорити. Не треба освячувати календар. Наступного століття Різдво будуть святкувати не 7, а 8 січня [накопиться різниця у часі -ред.]. То що казати тоді? Змінні речі не треба канонізувати.

           

          Повну версію інтерв’ю можна прочитати тут>>>

          Фото: dt.ua

           

           

          Читай також

        • «Папа звертається до народу, якому заперечили право на існування», — Глава УГКЦ про лист Святішого Отця до українців
        • Лист Святішого Отця до українського народу у дев’ятий місяць після початку війни
        • Таке ненаситне зло і таке бажане Життя
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 0 / 5. Vote count: 0

            No votes so far! Be the first to rate this post.