Перебуваючи в Хорватії, виконавець ролі Ісуса у фільмі Мела Ґібсона «Страсті Христові» Джим Кевізел дав інтерв’ю Хорватському католицькому радіо.
Чому Джим Кевізел вірить?
А чому б і ні? Стільки у світі темряви, стільки смерті, стільки зла… Що в цьому доброго? І що бракує надії? Чому людей не потягає вірність? Що всьому цьому бракує?
Бачите ось цих пташок – Бог їм дав життя. Дерева, квіти… Чудові квіти. Звідки тоді смерть? Чому існують мертві квіти і мертві дерева? Чому люди обирають нюхання застояного повітря, а не природніх парфумів, створених Богом? І проблема сьогодні в тому, що люди радше прославляють створіння, аніж Бога.
Які Ваші перші спогади про молитву, яку молитву Ви навчили першою і як?
Першою моєю молитвою була молитва «Отче наш», наступною «Богородице Діво», а після цього «Згадай, о Всемилостива Діво Маріє», а після неї молитва до св. Михаїла Архангела.
Але в кінцевому результаті відповідальність за молитовне життя лежить на нас самих. Один старий вислів каже, що можеш привести коня до води, але не можеш заставити його пити. Так і з молитвою – батьки тебе навчили молитися – вони тебе привели до води. Але коли ти стаєш дорослим, то тільки від тебе залежить – будеш ти цю воду пити, чи ні.
Сьогодні багато хто твердить, що існує багато істин, але я кажу: «Ні! Існує тільки одна Істина! Істина з великої літери. І ця Істина нас визволяє». Через молитву ми входимо в контакт із цією Істиною.
Коли Ви спізнали, що є Істина і вона Вас визволила? Коли Ви стали свідомим католиком?
Думаю, що це почалося ще в школі. З початку «віриш» у різні речі, а тоді проходиш тест – різні випробування. Коли переходиш у вищу школу, а тоді в університет, все частіше чуєш: «Та який там Бог? Він не існує. Нема Його». Я це називаю раннім пранням мізків. В часі мого дорослішання ціла моя генерація була випробувана спокусою сексуальності, випробувана так званою сексуальною революцією. Але святий Іван Павло ІІ і Humanae Vitae стали для мене причиною того, що я почав усвідомлювати, що сексуальність нам дана, щоб залишатися чистою, святою. Що вона нам дана, як щось глибше, аніж просто задоволення похоті. Що виникають глибокі рани, коли людина вживає свою сексуальність поза Таїнством Подружжя.
ЗМІ мовчать про те, що сьогодні багато молодих людей чинять самогубства саме через зраненність у сексуальній царині. Сексуальна революція, яка призвела до таких зранень, – це просто черговий обман і брехня цього світу. Ми спокушувані через наші слабкості. Але маємо де сховатися від цього – у Домі Отця Нашого. Я завжди в церкві відчував себе як вдома. На Службі Божій особливо відчуваю цей мир: «Вдома. Це мій дім!».
І саме на св. Месі я отримав потрібну второпність у виборі жінки, моєї жінки. До цього я зустрічався з іншими двома дівчатами, але у цих зустрічах я не знаходив миру. І хоча в моїй голові крутилися думки: «Джим, ти би мав почуватись добре, адже ця дівчина прекрасна!», серце моє говорило: «Це не буде добре!». Але саме із своєю дружиною я відчув мир.
І це є частиною нашої віри – свідомість того, що Бог знає, що для мене є найкращим. Про це говорить 139 псалом: «Я тебе сформував, я сотворив тебе. Знаю тебе, знаю все про тебе. Я – твій Спаситель і маю досконалий план для тебе».
Наступною фазою мого життя була фаза пошуків. Я пішов помилковою дорогою. І багато католиків сьогодення приймають участь у пропагуванні активностей, які є грішними, помилковими. Але вони це так не бачать, вони не називають їх справжнім іменем. Вони це бажають пропхати як питання вибору. Вибір. Що вибирати? Це тільки на перший погляд позитивне слово. Вибір – це шлях, яким ти йдеш до якоїсь цілі. І щойно, коли ти прийдеш до кінця цього шляху, ти бачиш, що це – глухий кут і починаєш розуміти, що твій вибір був помилковим.
Диявол – руйнівник, той, що розділяє. Його ціль – відділити нас від Бога. Спробувати за всяку ціну відірвати вас від вашого Сотворителя – вашого миру! Він робить все, щоб ви почувалися самотньо. Він прагне досягти того, щоб ви відчували свою ізольованість від Бога.
Чи тяжко жити згідно зі своєю католицькою вірою у Голівуді?
Ні. Ні, бо коли ти відчуваєш, що Істина є у твоєму серці, то все одно, де терпіти. Я розумію, що зробив св. Апостол Петро, коли повернувся до Риму, і там помер страшною смертю. І я завжди про це говорю, навіть тим священикам, які мені кажуть: «Але ж навіть Петро відрікся Ісуса…». Так. Але з цієї битви він вийшов героєм, переможцем у Христі, померши на хресті! Чому це замовчується?
На жаль, люди часто використовують найменшу можливість, щоб перекрутити факти, щоб виправдати свій гріх і переконати себе та інших, що це нормально – грішити!
Уявіть собі ситуацію: тренер збірної Хорватії з баскетболу бажає сформувати добру команду, яка б перемагала, і дає все від себе. Хіба він буде мотивувати гравців перед виходом на поле у стилі «ну добре, всі рано чи пізно програють»? Якби тренер так «мотивував» гравців, то хіба його не потрібно б було вигнати? Хіба тренер не мав би сказати гравцям перед виходом на поле: «Хлопці, я може був гострий до вас, але був реалістом. У часі тренування, можливо, ви навіть мене й зненавиділи, але через тяжкі тренування ми прийшли сюди, щоб осягнути перемогу! Бо перемога – це суперова річ!». Подібно поводиться з нами і Бог.
Бог, на боці Якого ми граємо, є найсильніший, найвитриваліший, найсправедливіший, найміцніший Батько. Він, якщо хочете, – взірець чоловічості. А наша Матір – Богородиця – Цариця, яку кожна жінка може мати як взірець жіночості. Ми ж покликані бути відблиском їхнього достоїнства і краси. Ми маємо світити світові характеристиками нашого Небесного Отця і нашої Небесної Неньки. Вони – могутні Переможці. Тому й ми покликані поводитись як переможці. Мусимо бути сильними, щоб боротися зі злом, так як і належить дітям Божим. Ми покликані боротися за свою сім’ю, знаючи, що з нами Святий Дух і завжди грати на Божому боці. І то не будь-як, а щоб перемогти.
Чи це і є та сила, яка потрібна в житті практикуючого католика?
Так, саме так. Стаєш кожного дня до боротьби. Моє щоденне життя є важким. Багато людей мені кажуть: «Ах, Джим, тобі дійсно важко так багато працювати», або «Ти працюєш з стількома людьми, тобі дійсно важко». Але я відповідаю: «Це – найлегша частина мого життя. Найтяжча частина мого життя – це саме щоденне життя». Але, Богу дякувати, з Його допомогою я можу боротися, використовуючи принцип «через Марію до Ісуса». І щоб не сталося, я стараюся залишатися вірним цьому принципу. Так я живу.
І ще: ми всі мусимо зрозуміти, що одного дня ми помрем. Чи знаєте когось з 1492 року? Я знаю хібащо Христофора Колумба. Але і він помер. Всі вмирають. А в нашому часі люди поводяться так, якби вони жили вічно. Вони реально навіть так думають. Чи ми йдемо на війну, чи живемо у мирний час, ми все одно помремо. І сьогодні, коли люди заробляють великі гроші і прив’язуються до них, вони мусять бути свідомими, що на другий світ вони їх не візьмуть. Всі ми змушені будемо стати перед судом і все таємне виявиться. Не дивлячись ні на що, ще є добрі католики, навіть і в США, де більшість людей настільки бояться смерті, що не хочуть навіть про неї чути. Настільки бояться хреста, що це у них викликає паніку. Але Хрест для нас, християн, – знак спасіння!
Це я зрозумів коли працював над «Страстями». Тоді багато людей говорили: «Тільки не хрест! Йой, цей фільм… Його буде неможливо дивитися…». Я таких людей запитую: «Як ти будеш поводитись, коли твоя мати буде помирати?». Зазвичай отримую відповідь, що це занадто важко, що на таке неможливо дивитися, що вони цього не витримають. Так люди через власний егоїзм відвертають голову навіть від терпінь своїх найближчих, бо їм, бачте, важко дивитися на них, коли вони безпомічні, коли помирають. А всі знають і розуміють, що людині, яка помирає, набагато важче, аніж тим, хто це бачить. Люди відвертаються від терпіння, від хреста, від смерті. Але це – складова частина шляху спасіння і життя тих, хто хоче наслідувати Христа.
Наскільки Вам важливим є Таїнственне життя?
Я можу говорити про це тільки з власного досвіду. Реально я почав жити Таїнственним життям, яке мене перемінило, в часі зйомок фільму «Стасті Христові». Протягом зйомок я кожного дня приступав до Причастя. Чому? Тоді я ще цього не розумів. Тепер розумію: якщо Ісус є реально присутнім у Євхаристії, то чому я маю не дозволити Йому увійти в мене? Ісус повністю з’єднується зі мною, входить в кожну мою клітину, в кожний закуток мого єства! Ця маленька частичка Тіла робить мене подібним до Христа! В часі зйомок цього фільму я також кожного дня приступав до Таїнства Примирення. Я не хочу сказати, що я рекомендую це. Але коли я грав роль Ісуса – Людини, яка не є грішником, а Богом, я вважав, що це є частиною необхідного приготування до цієї ролі. Також я кожного дня був на Адорації Найсвятіших Тайн.
Практично постійно в часі зйомок «Страстей» я відчував, що Ісус мені говорить: Іди й говори світові, дозволь, щоб Я увійшов у їхні серця, щоб їхні серця стали джерелами Моєї любові!».
Завжди існує різниця між тілесним і духовним. Якщо дозволимо Ісусові увійти в нашу тілесність – вона преображається. Це дуже важливо у шлюбі. В шлюбі мусите постійно йти на компроміси. В ньому двоє стають одним. І цей процес можливий тільки через Христа і в Христі. Адже неможливо через світ стати одним, світ говорить тільки «я, я і тільки я!!!». Люди, які не будують свій шлюб на Христі, віддаляються, розводяться, вбивають абортами своїх дітей. І це відбувається по цілому світі! Тому Таїнственне життя – це імператив для успіху.
І не бійтеся, що світ назве вас ненормальними. Світ завжди так робив!
Джерело: КМЦ
Фото: gcshelp
