«Не ховайтеся за своїми текстами»: Яна Ковальчук про секрети успішного репортажу

Читай також

  • МАНІПУЛЯЦІЯ ЧИ НЕВІГЛАСТВО? Нехай розсудить Бог!
  • Гріх Папи чи криза української журналістики ?
  • Емоції не можуть бути гріхом, бо вони створені Богом
        • «Не ховайтеся за своїми текстами»: Яна Ковальчук про секрети успішного репортажу

          Мабуть, кожного, хто пробував себе в написанні матеріалів, хвилювало питання: як зробити свої тексти цікавими, як «достукатися» до людей, як своїм словом розтопити кригу і запалити серця читацької аудиторії? Чому іноді матеріал на десять сторінок прочитується за одним подихом, а текст на кілька абзаців сприймається як сувора необхідність? На II Форумі молодих журналістів-християн Яна Ковальчук (директор видання «Афіша міста Львів») розповіла про різницю між вдалим і невдалим репортажем, як сприймається церковна журналістика очима нерелігійної людини, чому «джинса» – це не лише те, за що автору заплатили гроші, і які гріхи найчастіше роблять ті, хто береться писати про життя Церкви.

          Ключі до успішного репортажу: актуальність, розуміння проблеми, особисті емоції

          Найперше і найважливіше у написанні тексту – знати, для чого і для кого ви це пишете. Яким ви бачите свого читача? Чому він повинен присвятити свій час і прочитати саме ваш матеріал? Чому це для нього важливо? Зрештою, чому цю тему вважаєте важливою ви самі? «Про що ви б не писали – якщо ви не розумієте, для чого ви це пишете, якщо у вас немає внутрішнього розуміння актуальності теми, якщо ви не знаєте, що ви хочете донести своїм словом – або вникніть глибше в тему, або відкладіть. Тому що коли будь-хто пише поверхнево, не розуміючи, не сприймаючи, не аналізуючи того, про що пише, виходить сумбурний поверхневий матеріал».

          «От читаєш текст: все написано правильно. Все написано логічно. Все написано структуровано. Не занадто. Не замало. І все ж чогось тобі бракує! Здебільшого у всіх текстах, які я читала на християнських ресурсах, мені бракує емоцій»

          Мабуть, доволі поширене уявлення, що найголовніше в журналістиці – об’єктивність, максимальна точність у поданні фактів, імен, дат… Власні емоції і враження – річ другорядна, якщо і взагалі не небажана. Яна Ковальчук з цим не погоджується. За її словами, важливо бачити різницю між сухим інформаційним звітом, де в мінімальну кількість тексту треба втиснути максимум інформації, і власне репортажем. Читача зазвичай не цікавить просто звіт з події: йому важливо передати атмосферу, емоції – все те, що ви бачили власними очима і переживали особисто. Художні прийоми, ваші власні, хай навіть і суб’єктивні переживання, якісь другорядні, але «атмосферні» подробиці з місця події – все це буде як ніколи доречним, якщо ви хочете написати «смачний» репортаж, який не залишить читача байдужим.

          «Не бійтеся бути суб’єктивними, не бійтеся „викрити” свою присутність. Не абстрагуйтеся від теми матеріалу. Дайте читачеві зрозуміти, що ви дійсно до цього причетні. Дуже часто, коли читаєш матеріали – здається, що людина десь про це прочитала, десь побачила і просто переказала те, що їй говорили інші – можливо, навіть через треті-десяті-двадцяті руки. Коли відчуватиметься ваша особиста присутність, коли ваш читач розумітиме, що ви дійсно там були, особливо якщо це буде закріплено емоційним фоном – такий матеріал набагато краще сприйматиметься».

          «Коли людина за надрукованим словом відчує людину – повірте, вона на це відреагує»

          «Здебільшого, коли я читаю тексти на християнських сайтах, я не бачу за ними людей. Автор не відчуває, про що пише. Просто пише, бо це правильно, бо йому дали таку тему. Повірте: це відчувається. Особливо людині, яка до того не читала жодних християнських текстів. Не ховайтеся за текстами, не ховайтеся за шаблонами! Дозвольте вашим читачам відчути ваші емоції і ваше розуміння того, що ви пишете».

          «Хваліть, та не перехвалюйте»

          Гіршим від повної відсутності емоцій можуть бути хіба що емоції фальшиві. Хто з нас не натрапляв на матеріали, після прочитання яких залишався прикрий післясмак – відчуття, що комусь за цей текст непогано заплатили. Зазвичай читач дуже добре відчуває, коли йому намагаються замилювати очі. Тому, коли ви пишете про життя Церкви, важливо залишатися гранично щирим – і зі своїм читачем, і з самим собою. Навіть найменше викривлення правди може дорого коштувати: читач втратить до вас довіру, а ваш матеріал сприйматиме як замовний.

          «Що таке „джинса”, що таке замовний репортаж? Це не тільки те, що пишеться за гроші. Не обов’язково має бути комерційна складова. Людина, яка пише неправду і знає, що це неправда, може отримувати не тільки матеріальний дивіденд. Наприклад, її могли попросити написати щось, що не відповідає дійсності. Автор і сам може настільки перейматися справою, що пише це з добрих мотивів. Але для людей, які знають, як усе було насправді, це виглядає як замовлення».

          «Людина вважає себе апологетом Церкви, вона вважає себе вже на п’ять хвилин святішою, ніж була до того, і береться писати те, чого не знає, – роблячи велику шкоду»

          Далеко не на користь іміджу Церкви іде і відверте перехвалювання. «Коли я, як патологічно світська людина, заходжу на якісь релігійні сайти і читаю матеріали про конкретних осіб з Церкви, здебільшого вони написані так: це люди непогрішимі, це люди, за п’ять хвилин святіші від Папи Римського, це люди, яким усі повинні бити поклони. Скажіть, будь ласка: чи справді завжди так є? Чи не викривлюються якісь дійсно добрі сторони людини, коли про неї пишуть в такому аж надто показовому, хвалебному тоні? Чи не здається Вам, що, можливо, такого робити не варто? Людина завжди залишається людиною – і вона ніколи не буде настільки правильною, настільки преподобною і побожною, як про неї пишуть. Може, вартує трохи уникнути цих похвал, уникнути цієї єлейності і говорити про людей як про людей?».

          Учасники форуму разом знаходять вдалий приклад: життя відомої святої матері Терези. Зазвичай, коли ми читаємо або дивимося фільми про цю святу, вона зображена як звичайна людина, що просто жила тією справою, яку робила впродовж свого життя. Яка не раз переживала розчарування, не раз сумнівалася в Бозі, у своєму покликанні і в справі, яку робила – однак віднаходила сили попри все це рухатись далі обраним шляхом. І при тому ніколи не ставила за мету прославитися як свята! Святість була просто способом її життя.

          «Уявіть собі, скільки людей мали внутрішню повагу до святої матері Терези – а скільки могли відвернутись від її особи, якби вперше почули про неї в таких хвалебних тонах? – каже Яна Ковальчук. – Якщо ви таке робите – не робіть. Якщо ви бачите, що хтось з ваших колег занадто захопився такою «єлейністю», лестощами – зупиняйте їх. Це відвертає».

          «Недавно в моєму рідному Дрогобичі стався дуже прикрий випадок: біля костелу св. Варфоломея стоїть статуя святого Івана Павла II, і якісь вандали відпиляли йому руку. Якщо перевести це в інформаційну площину: щоразу, коли ви надміру вихваляєте когось, – ви відрізаєте руку цьому монументу, він стає менш гарним, менш величним. Коли ви перехвалюєте когось, ви відрізаєте частину від його позитивного іміджу»

          «Якщо хочете написати добре про добре по-доброму – будьте щирими, – каже Яна Ковальчук. – Пишіть те, що ви насправді думаєте і відчуваєте. Концентруйтеся на матеріалі від першої особи, зосередьтеся на особистих переживаннях, особистих враженнях, і намагайтеся радше недохвалити, ніж перехвалити – тоді воно сприйматиметься природно».

          Жартуйте!

          Гумор – це ще один ключик до сердець читачів, яким, на думку Яни Ковальчук, в церковній журналістиці майже завжди нехтують. «Я згідна, що жарти не мають ображати почуття вірян. Але чому, коли ви пишете матеріал на християнську тематику – чого ви так боїтеся трохи розрядити обстановку? Чому постійно відчувається, ніби ви йдете по натягнутій струні і боїтеся зробити крок вправо-крок вліво? Невже ви думаєте, що люди, про яких ви пишете – навіть якщо це високі церковні чини або люди, з якими ви спілкуєтеся віртуально, – настільки позбавлені почуття гумору, що їх скривдить або образить, якщо ви дозволите собі процитувати їхній жарт або обіграти кумедну ситуацію? Чи може, люди, які читатимуть ваш матеріал, настільки сухі, що не сприймуть цього? Або люди, які пишуть на церковну тематику, дійсно позбавлені почуття гумору, або ж вважають такими своїх читачів».

          «Ви вважаєте, що жарти мусять бути спрямовані тільки на особу? Можна жартувати над чимось абстрактним, можна просто відійти від серйозності у трохи неформальніший стиль спілкування. Якщо ви боїтесь образити когось, якщо не впевнені, що це буде сприйнято правильно – так, тоді цього робити не варто. Але завжди можна знайти баланс між серйозністю і несерйозністю»

          Журналістика: або ремесло, або творчість

          Розмова з Яною Ковальчук наштовхує на роздуми: щоби писати справді достойні матеріали, доведеться подолати багато внутрішніх бар’єрів, прогнати геть «внутрішню ввічливість», яка спонукає нафарширувати текст перебільшеними похвалами і подяками, зламати шаблони. І знайти у собі сміливість висловлювати те, що хочеш сказати сам – а не те, що від тебе очікують почути. «Не може бути журналістом людина, яка не має внутрішньої свободи. Зашорена людина – це хто завгодно, але не журналіст. Якщо людина називає себе журналістом, вона має мати свободу і навіть, може, трошки легкодумності, щоби сприймати світ таким, яким він є. Якщо професія людини – журналіст, вона має мати гостро заточене перо, незаангажований мозок і… „ніщо людське нам не чуже”».

          «Порада журналістам-початківцям: пишіть! Пишіть доти, поки не гримнете дверима і не скажете: „Все, з мене досить”. Або ж доки не виробите власний стиль»

          «Не бійтеся того, що ви помилитеся. Бійтеся банально не спробувати зробити! Спробуйте перепускати кожен сюжет, кожен матеріал через себе. Забудьте про те, що когось треба боятися. Забудьте про те, що хтось даватиме вам якісь рецензії, позитивні чи негативні коментарі. Просто пишіть так, як ви вважаєте добре. Якщо зробите граматичну чи стилістичну помилку – завжди буде літредактор, який це виправить. Якщо ви зробите помилку у змісті – це буде не так страшно, її завжди можна якось пояснити, завжди можна вибачитись: це теж не смертельно. Але якщо ви запорете репортаж сухістю, черствістю і єлейністю – хай ваша совість вам того не пробачить».

           

          Читай також

        • МАНІПУЛЯЦІЯ ЧИ НЕВІГЛАСТВО? Нехай розсудить Бог!
        • Гріх Папи чи криза української журналістики ?
        • Емоції не можуть бути гріхом, бо вони створені Богом
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 0 / 5. Vote count: 0

            No votes so far! Be the first to rate this post.

               

              Про автора