Рік тому на вулицях Львова з’явився дивний фотограф. З камерою у руках він щодня пропонував перехожим зробити фото. Просто так. Безкоштовно. Так з’являлися перші портрети, люди отримували їх особисто, переглядали у соцмережах – розпочалось життя проекту “Добрі фото Львів”. Понад десять тисяч “добрих фото” зібрано за цей рік. І поки залишились лише останні штрихи до експозиції, ДивенСвіт запросив Сергія Талочка на розмову. Про те, як Добре фото може змінити світ читайте далі.
Напередодні виставки, результату вашої річної праці, хочеться банально запитати: а як все починалося? Звідки така назва, чому саме «Добрі фото»?
Все починалось просто: треба було зробити щось добре, щось позитивне. В Україні зараз не дуже багато чогось позитивного, такий собі дисбаланс добра і зла. Тому просто необхідно робити комусь щось добре. Є люди, які роблять це.
Для втілення своєї ідеї Ви звертались за допомогою?
Це особиста ініціатива, жодної допомоги я не отримував.
Тоді як же фінансова складова?
Мої гроші, кілька людей, які кредитували без відсотків, кілька друзів. Великих спонсорів цього проекту не було.
Ви уродженець Нікополя, а до Львова переїхали уже з ідеєю проекту, чи вона зародилась тут?
Переїздив я уже із творчим задумом. Уже другий рік живу у Львові.
Чи відчувається Вам якась різниця, наприклад ментальна, між людьми рідного східного Нікополя і західного Львова?
Звичайно є. Захід, як на мене, не такий відкритий, більш традиційний. На сході швидше сприймають зміни. Переїхавши до Львова, я, як митець, не відчув якоїсь чужості, зате добре відчув різницю між тим, як у Львові бути туристом, а як мешканцем міста.
Повертаючись до проекту, що запам’яталось найбільше, найемоційніші випадки?
Такі випадки були щодня під час проекту. Щоб зробити таких 10 тисяч фото, через мене пройшло близько півмільйона людей. Це змінює людей, добре фото може щось змінити. Це змінило мене, бо коли ти робиш чогось доброго 10 тисяч, то це змінює.
Одного разу Ви сказали: «Якщо людина не має портрету, то хто її пам’ятатиме?». Ця фраза просто вражає.
Бо так і є. Якщо у людини немає пристойного портрету за життя, то якою б гарною чи негарною вона не була – про неї забудуть, лиш-но пройде десять-двадцять років.
А як фото прийшло у Ваше життя, як Ви вирішили присвятити себе цьому?
Фотографією я займаюся давно, ще з часів Радянського союзу. Потім багато чого було у житті, але у тридцять років, спробувавши все, я повернувся до фотографування. Це моя основна діяльність.
Проект «Добрі фото» – це лише частина вашої діяльності, до того ж абсолютно волонтерська.
Ну – це рік мого життя. На все інше просто не вистачало часу. Тому доходів майже немає, лише борги (усміхається).
Чи допоміг Вам проект глибше пізнати Бога?
Фотографія – це вже божественний дар. Що таке фото – це світло і тінь, створені Творцем. А вже від нього через мої руки твориться фото. Як я полюбляю казати, в мене є «божественний палець» (показує свого великого пальця і усміхається) і не в камері справа, а саме у ньому.
Ви відчуваєте себе співтворцем, коли фотографуєте?
Я не творю, я так бачу світ. Це навіть не відчуття, це спосіб мого життя.
Чи доводилось Вам бачити зміни в тих людях, яким Ви пропонували зробити портрет, як вони реагували на цю пропозицію?
Людей дуже лякають такі пропозиції: як, чому безкоштовно, що мені з цього буде. А мені з цього – проект, просто історичний проект за обсягом, обличчя українців. Буде зроблено 88 панелей, це більше ста метрів фото. Цю виставку одна людина може переглядати декілька разів, щоразу по-іншому. Вона буде вічна.
Чи плануєте виставляти свої фото за кордоном?
Так, планую. Головне тут – знайти спонсорів. На жаль, у нас немає культури меценатства. Власники корпорацій, до яких я звертався, здебільшого не усвідомлюють цінності мистецького проекту, тому й не підтримують його.
Напередодні виставки які сподівання, ретроспективний погляд?
Ще дві доби до виставки – фотографії ще не надруковані. Тому найголовніше – щоби все сталося. Завдяки меру маємо приміщення, і це дуже добре, у центрі міста виставку зможе відвідати велика кількість людей.
Чи відчуваєте Ви по-особливому присутність Бога тоді, коли втілюєте такі проекти?
Те, що відбулося за минулий рік, за людською логікою – нереально. Ми працюємо, а в Бога можливе все.
Якими порадами Ви б поділилися із фотографами-початківцями?
Вчитися, розвиватися. Професійна фотографія мало кому потрібна, немає культури споживання. Тому я не дуже рекомендую ставати професійним фотографом – це одна із найскладніших та найменш прибуткових професій.
Що Ви побажаєте читачам ДивенСвіту?
Вірити. Все стається, все можливо! Потрібна віра у добрі справи – і все здійсниться.
Нагадаємо, що сьогодні, 15 жовтня, відбудеться відкриття Виставки фотопроекту Добрі фото Львів
Розмовляла Тетяна Трачук
Фото: facebook
