Медичні капелани. Ті, хто завжди поряд

Бути поруч, тоді, коли особливо важко — в час недуги, внутрішнього сум’яття; супроводжувати хворих у госпісах, реанімаціях, пологових будинках, лікувальних установах, їх родини, духовно підтримувати медпрацівників і гуманізувати медицину — з такою метою в 2004 році створили Комісію УГКЦ у справах душпастирсва охорони здоров’я.

Бути поруч

Капелани цього душпастирства допомагають знаходити відповіді на складні виклики — проблеми хвороби, страждання, абортів, безпліддя, штучного запліднення, посттравматичні розлади, внаслідок воєнних дій.

— В нас, на Західній Україні, така співпраця з лікарнями добре налагоджена, зараз поступово впроваджуємо таку практику в Центральній і Східній Україні. Наші священики присутні в деяких військових госпіталях, — розповів очільник комісії УГКЦ у справах душпастирсва охорони здоров’я отець Руслан П’яста. — Ми беремо активну участь у різнотематичних конференціях та круглих столах, також самі ініціюємо та проводимо обговорення.

Для ще ґрунтовнішої роботи планують проводити серйозний вишкіл усіх медичних капеланів і семінаристів, щоб вони отримали сертифікати медичного душпастиря (капелана). Часто до своєї діяльності залучають і волонтерів із начальних закладів медичного спрямування. Взагалі, більшість священиків, які провадять служіння в медзакладах, ще служать і на парафіях, є лише п’ятеро капеланів свою діяльність присвятили виключно лікарням.

Часто доводиться розраджувати в хвилини розпачу, особливо це стосується тих, хто втратив руки чи ноги і нерідко перебувають у надзвичайно складному психологічному та моральному стані

— Наше завдання — відкрити людину на Божу дію, дати зрозуміти, що Він її не залишив. Особливо помітна потреба саме такої підтримки в реанімаційних відділеннях, де більше працюємо з родичами, та в пологових будинках, коли приходимо охрестити дитину в небезпеці смерті. В такі хвилини особливо важливо підтримати батьків, розрадити їх, спільно помолитися. Для них це суттєва допомога, бо усвідомлюють, що не залишені на самоті зі своїми проблемами, — додав мій співрозмовник.

Духовно підтримати

Зараз особливо важлива священича місія у військових госпіталях. Капелани передовсім спрямовують свою діяльність на те, щоб підтримати поранених військових, аби в них не визрівала агресія чи ненависть.

— Ми відвідуємо реанімації, де є важкопоранені. Там передовсім пацієнти потребують Божої присутності через священика. Уділяємо св. Таїнства Сповіді, Євхаристії, інколи й Хрещення, найчастіше — молитви на оздоровлення, душпастирської розмови, — додав отець Руслан. — Капелани постійно перебувають у військових госпіталях, поступово люди починають більше довіряти, тож часто доводиться розраджувати в хвилини розпачу, особливо це стосується тих, хто втратив руки чи ноги і нерідко перебувають у надзвичайно складному психологічному та моральному стані, не бачать сенсу для дальшого життя.

Порадити і розрадити

Два роки тому під час Синоду єпископів на тему „Посттравматичний стресовий розлад“ комісії УГКЦ у справах душпастирсва охорони здоров’я доручили розробити „Аптечку невідкладної духовно-психологічної допомоги“. Її основою є практичне порадництво. Уже вийшов друком — „Путівник військовослужбовця та демобілізованого“. Важливо те, що розробляючи його, духівництво радилося та надавало на рецензію військовим.

— Над посібником ми працювали разом із психологом Галиною Циганенко. Та для того, аби він мав максимально практичну цінність і був інструментом, який можна успішно застосувати на практиці, давали його на рецензування воїнам, які перебувають у найгарячіших місцях країни та владиці Богдану Манишину, який очолює Координаційну Раду в кризових ситуаціях, — додав мій співрозмовник.

Особливість путівника ще у тому, що він невеликого формату, тож його зручно носити і собою в кишені. В посібнику зокрема зосередили увагу на поясненні моральних аспектів військових дій, акцентувавши на тому, як в час війни не перейти межу людяності. Є також чимало порад, про те, як адаптуватися до мирного життя, що очікувати від сім’ї.

Зараз готують серію путівників для сімей загиблих і родичів військовослужбовців, перекладаємо із хорватської мови книжку „Агіотерапія і ПТСР“, авторства відомого священика, агіотерпавта Томіслава Іванчіча та посібник „Душпастирство у кризових ситуаціях“.

Крім того, за три роки провели п’ятнадцять тижневих реабілітацій. В їх межах священики і психологи разом із сім’ями військових працюють над відновленням стосунків, адаптації до життя, організовують масажі й арт-терапію. Не оминають увагою також і сім’ї загиблих воїнів, для них окремо проводять зустрічі.

Допомогти усвідомити

Ще один потужний пласт роботи — інформування про шкоду та неприпустимість переривання вагітності, а також допомога жінкам, які вже пережили аборт.

Медики наче й проти абортів, але завжди є різні чинники.

— Співпрацюємо з Рухом „За життя“. Разом із ними ведемо діяльність задля уникнення випадків абортів: розробляємо буклети, організовуємо молитовні стояння біля абортаріїв, зустрічі зі школярами та учнями, щоб максимально поширювати інформацію. А крім того, стараємося підготувати для наших священиків путівник для жінок, які пережили аборт, щоб кожна єпархія працювала з такими парафіянками професійно. Хотіли б створити центр духовно-психологічного підтримки для людей різних категорій, які потребують допомоги, — додав отець Руслан.

Працюють зараз над перекладом книги про роботу з постабортним синдром та підготуємо молитовники для внутрішнього зцілення.

— Щоп’ятниці в Івано-Франківську парафії приходять і моляться біля лікарень за збереження життя. Це змушує людей замислюватися. Медики наче й проти абортів, але завжди є різні чинники. Тож треба формувати критичну масу серед молодих медиків — вони свідоміші, бо коли медики говорять поміж собою про ці проблеми, то інакше сприймається, — наголосив отець Руслан П’яста.

Окрему увагу приділяють спілкуванню з парами до подружнього життя про сутність сім’ї та дітей, як не „товар“, а дар Божий.

Наталія Павлишин