Віруючі люди намагаються слухати, що їм каже Бог. Але в Біблії, в Старому Завіті, є момент, коли Авраамові Бог каже фактично вбити свого сина, а в останній момент – відмовляє чоловіка від цього. Чому Бог вводить Авраама в таку абсурдну й страшну ситуацію? І як її має сприймати сучасний християнин?
Відповідь на це непросте запитання ДивенСвітові дав о. Юрій Щурко, завідувач кафедри Біблійних наук Українського Католицького Університету, один з провідних біблістів УГКЦ.
Оцінка періоду Авраама, який жив від нас 3800 років тому, у світлі сучасних знань, розуміння Бога через призму Нового Завіту, є щонайменше анахронізмом: коли ми з погляду сучасного пробуємо оцінити минулі події.
Біблія розповідає про історію духовного становлення людства. І коли ми чуємо в ній про війни, про жорстокі речі, це не означає, що це не свята книга. Це означає, що святий Бог увійшов в нашу історію там, де ми є і діє посеред людей таких, які вони є. Це не є історія марсіан, це не є історія якихось рафінованих неживих людей. Це є історія людей, уражених гріхом, здеградованих до тої міри, що Бог входить в їхню історію і пробує їх потихеньку виховувати.
Як Бог реагує на гріх? Він вибирає Авраама, язичника, якому відкривається, як Бог Єдиний. Він дає чоловікові 4 великі обітниці: землю, яку він йому дасть (до зустрічі з Богом Авраам був бедуїном, кочівником), що з нього вийде великий народ, що у його народі буде відкупитель, і що через нього будуть благословенні всі народи.
Щоб Авраам міг зреалізувати ці обітниці, Господь, який кличе цього 75-річного чоловіка, потрохи його виховує. Оскільки Аврааам отримує благословення від Бога на все, що від Нього може прийняти, то він також повинен повністю відкриватися на Бога. Господь хотів побачити, що для Нього Авраам готовий на все.
Авраам мав тотально довіряти Богові. І в той же час, Бог же перед цим пообіцяв сказав Авраамові: «Через твого нащадка будуть благословенні всі народи». І тут Авраам має ту єдину свою дитину принести в жертву. Це був син, через якого він мав отримати ці Божі обітниці.
Авраам жив у язичницькій культурі очевидно був свідомий того, що в найважливіших ситуаціях люди приносили богові жертву, навіть власних дітей. Авраам як колишній язичник готовий би був до цієї жертви, це була для нього інша ситуація, ніж для сучасних людей. В його культурі, наприклад, коли була війна й місто мали захопити, цар виходив на мур і приносив у жертву свою дитину. В його культурі, коли засновували дім, могли вбити дитину і поховати під порогом дому, щоб задобрити «добрих духів дому».
В культурі Авраама, наприклад, коли була війна й місто мали захопити, цар виходив на мур і приносив у жертву свою дитину.
Господь, закликаючи Авраама наче принести цю жертву, як до речі чітко сказано в Писанні, просто випробовував Авраама, щоб показати, що Він ніколи не приймає людських жертв. Більше того, єдина жертва, яку Бог зрештою прийняв з-поміж усіх людей на землі – це була жертва Його Єдиногодного Сина, який став Сином Людським, Ісуса Христа.
Запитувала Марта Зозуля
Колаж* Юлії Мельниченко
*В колажі використано фрагмент картини Караваджо “Жертвоприношення Ісаака”
У своїй праці “Страх і трепет” видатний філософ С. К`єркеогор, беручи за основу даний сюжет, говорить про парадоксальність людської віри і водночас благоговіння перед Господом. Для мене особисто, це привід ще раз задуматися над тим, наскільки важко є всеціло довірити своє життя Богові.
“Господь, закликаючи Авраама наче принести цю жертву, як до речі чітко сказано в Писанні, просто випробовував Авраама, щоб показати, що Він ніколи не приймає людських жертв. Більше того, єдина жертва, яку Бог зрештою прийняв з-поміж усіх людей на землі – це була жертва Його Єдинородного Сина, який став Сином Людським, Ісуса Христа.”
Насправді у Святому Писанні є ще один драматичний момент, пов’язаний з людським жертвопринесенням Богові, а саме – принесення в жертву доньки Єфти, описаного у Книзі Суддів, розділ 11. Було б цікаво прочитати коментар і щодо цього досить гострого моменту в біблійній історії, дякую!