З програми “Вечірні діалоги з душпастирем” на “Воскресіння. Живе радіо” з отцем Ярославом Микитчиним, духівником та заступником голови Патріаршого дому у Львові.
Дуже багато людей користуються послугою “миттєвих” кредитів. “Ми вам дамо, ви візьмете, будете щасливі й усміхнені”. Це наче добре, бо людина, яка не має на щось добре грошей, може їх взяти. Але досить часто люди, які не оцінюють реально ситуації, можуть дійти до фінансового краху.
Тобі треба виглядати найкраще. Тобі треба купити найкращий телефон. Тобі треба мати великий будинок. З одного боку, це показує людині, до чого треба рости, дає можливість для розвитку. А з іншого – той, хто не оцінює реально своїх фінансових, майнових можливостей, може потрапити у ще гіршу ситуацію.
Світ підсуває нам багато непотрібних речей, але маскує їх під виглядом найбільш необхідних. Той, хто живе у вигаданому світі, бачить тільки потребу й рекламу.
Важливою є мета, з якою банк приходить на цей ринок. В Біблії засуджується бажання нажитися на комусь.
Коли нам у банку дають договір, в якому великими літерами написано, що ми з того будемо мати доброго і дуже маленькими – про ризики, які в більшості випадків можуть настати, то це непорядно, бо людині не відкривають всього, що може статися. Напівправда є завжди гірша за брехню.
У Старому Завіті Господь фактично забороняє займатися лихварством. Але також у Новому Завіті є притча про таланти, де господар каже третьому слузі, який закопав один талант, що краще б він віддав ці гроші торговцям, і господар забрав би їх із відсотками. Не можна обдирати людей, а з іншого боку, людина, яка добре орудує твоїми грошима, не робить зла.
Банк, який дає кредит – ризикує. Якщо сприймати це, як допомогу і можливість іншому зробити щось своє, примножити – це не є гріхом.
Митрополит Андрей Шептицький спонукав Церкву засновувати кредитні спілки. Людям позичали гроші за дуже низькі відсотки, і вони могли засновувати власний бізнес і робити багатшими себе й державу, і також допомогти потім Церкві.
Фото: freelancernews.co.uk
