Міжконфесійний і міжрелігійний діалог в Україні – можливий?

Читай також

  • “Чи не Єдиному Богові всі ми поклоняємося?”
        • Міжконфесійний і міжрелігійний діалог в Україні – можливий?

          Тарас ДЗЮБАНСЬКИЙ: «Основна мета міжрелігійного діалогу навчитися довіряти іншим, прощати та будувати відносини на сильних підвалинах»

          Сучасний світ – це простір відкритого діалогу з представниками інших культур, традицій, релігій тощо. Мета такої комунікації – побудувати мирне та цивілізоване суспільство, де ніхто не буде переживати страх втратити свою ідентичність, але водночас не буде місця для дискримінації та образ. Про основні засади побудови міжрелігійного діалогу в Україні, боротьбу зі стереотипами, повагу до інших релігій та їх представників; про перспективи особистісного розвитку та збереження ідентичності, про міжнародні навчальні програми із вивчення міжрелігійного діалогу тощо – у ексклюзивному інтерв’ю із Тарасом Дзюбанським, директором Центру міжконфесійного та міжрелігійного діалогу «Лібертас» у м. Львові.

          • Пане Тарасе, наскільки важливим є міжконфесійний та міжрелігійний діалог в Україні, особливо в часи війни та секуляризації суспільства?

          «Справжній діалог має на меті пошук порозуміння між сторонами, які мають інше або й протилежне бачення тієї самої справи»

           Діалог завжди є важливим та актуальним. А особливо в нашій країні, яка стільки настраждалася від різних режимів та систем. Звичайно, не потрібно постійно виставляти себе «супержертвою», проте пам’ять про минуле та знання історії мають бути частиною нашої ідентичності. А через діалог та в діалозі з іншими часто проходять процеси, які допомагають оздоровити нашу пам’ять. Інше питання: з ким діалогувати? Чи можна та потрібно вести діалог з ворогом; з тим, хто на нас нападає та вбиває? Бо ж в діалозі, для того, аби він був справжнім діалогом, потрібні принаймні дві сторони, які поважають одна одну. Тому важко назвати діалогом переговори ворога-нападника із жертвою. Справжній діалог має на меті пошук порозуміння між сторонами, які мають інше або й протилежне бачення тієї самої справи. Про такий діалог можемо радше говорити між християнами, котрі приналежні до різних конфесій. Якщо ми усі згідні в тому, що наша країна є одна та суверенна, то ми будемо шукати різні шляхи, аби це довести, насамперед тим, хто цього не усвідомлює. В контексті 1030-річчя святкування Хрещення нашої землі, діалог усередині Православ’я та довгоочікуваний Томос якраз і є надзвичайно актуальними на сьогодні.

          Щодо секуляризації, яка, до речі, є теж свого роду війною або принаймні має войовничий характер, то вона не оминає нікого. Тренди агностицизму, недовір’я релігійним інституціям та церквам, атеїзму та індиферентизму насправді завойовують думки багатьох молодих людей по цілому світі. Тому внутрішній діалог всередині самих релігійних спільнот є надважливим для росту таких спільнот. Часто чую, особливо від молодих людей, що релігійні лідери їх мовби не помічають. На мою думку, є приклади багатьох церков та парафій, при яких діють різноманітні молодіжні гуртки. Саме такі спільноти і є прикладом живого діалогу та спілкування.

          Тому діалог, а особливо міжконфесійний та міжрелігійний є надважливим сьогодні. Релігія є тим феноменом, котрий зачіпає найсокровенніші «ділянки» людини, і саме через діалог в духовно-релігійній площині ми можемо навчитися довіряти іншим, прощати та будувати відносини та сильних підвалинах.

          • Якими є основні перешкоди для розвитку міжконфесійного та міжрелігійного діалогу у сучасному суспільстві та нашій державі зокрема? 

          «Проблематичним діалог стає тоді, коли його намагаються політизувати, тобто використати діалогуючі сторони для своїх цілей (як політичний рейтинг, наприклад)»

           Я радше назвав би їх викликами, бо прямих перешкод, принаймні в Україні, немає. Працюючи уже не перший рік у ділянці міжрелігійного діалогу у нашій країні, часто помічаю, що відсутнє правильне розмежування, розуміння цілей та мети як міжконфесійного, так і міжрелігійного діалогу. Іншим викликом є те, щоби навчитися розрізняти багатовимірність самого діалогу (офіційний, неформальний, соціальний, академічний, богословський). Також проблематичним діалог стає тоді, коли його намагаються політизувати, тобто використати діалогуючі сторони для своїх цілей (як політичний рейтинг, наприклад).

          Насправді, особливо якщо говорити про досвід Католицької Церкви, то є багато напрацьованих інструментів та практик діалогу, але на сьогодні викликом є і те, як саме чи в який спосіб Церква передає та ділиться цими напрацюваннями та інструментами. Візьмімо, наприклад, документ «В наші часи» («Nostra Aetate«», 1965). Прекрасний документ. Але чи багато хто про нього чув? Читав? В цьому і полягає одне із завдань нової євангелізації: в цікавий спосіб донести ті правди віри, які є основними та засадничими.

          Про інші виклики та небезпеки чудово розповів мій колега, Роман Назаренко, піч час однієї із публічних лекція, яка є доступна онлайн (http://velychlviv.com/roman-nazarenko-nam-varto-pozbutysya-mizhreligijnogo-romantyzmu/).

          • Як Ви можете пояснити принцип «єдність – в розмаїтті» у контексті міжрелігійного діалогу?

          «В контексті міжрелігійного діалогу «єдність в розмаїтті» полягає не в тому, що усі будуть вірити та сприймати ті самі догмати. Мова про прийняття загальних людських цінностей та принципів (добра, поваги, розуміння, підтримки) та про взаємну співпрацю у соціальній сфері

           Цей дуже цікавий та важливий принцип є однією із засад історичного документу Католицької Церкви Про Екуменізм (http://www.dukhovnist.in.ua/uk/dialogi/23-bahatostoroniy-dialog/197-dekret-pro-ekymenizm). Недарма Церква бере його собі за орієнтир у міжконфесійному діалозі, адже саме в розмаїтті є краса та неповторність усього Божого творіння. На жаль, на сьогоднішній день можна зустріти і неправильні тлумачення розмаїття та «іншості». Під гаслами рівності та інклюзивності нам пропонують інородні інтерпретації в антропології чи у людських взаєминах, які самі по собі є контпродуктивними та насильницькими.

          В контексті міжрелігійного діалогу, який сам в собі вже є інклюзивним та таким, який легітимізує різноманітність релігійних вірувань та поглядів, «єдність в розмаїтті» полягає не в тому, що усі будуть вірити та сприймати ті самі догмати. Тут більше йдеться про прийняття загальних людських цінностей та принципів (добра, поваги, розуміння, підтримки) та про взаємну співпрацю у соціальній сфері. Також додав би, що коли сьогодні є стільки розмов про інклюзивність, то Церква, вже на самому початку свого існування  такий принцип заохочувала та практикувала. Візьмімо наприклад підхід св. Августина, який закликав, «щоби у важливих речах була єдність, в сумнівах – свобода, але у всьому – любов (in necessariis unitas, in dubiis libertas, in omnibus caritas).

          Саме за таким принципом потрібно діяти і сьогодні, аби 1030 років після Хрещення нашої землі, яке ми цього року святкуємо, християни відчули ще більше відповідальності працювати заради єдності та об’єднання.

          Кого із духовних лідерів Ви вважаєте найбільш впливовим у контексті міжрелігійного діалогу? Чиї ініціативи змінили світ на краще?

          «Насамперед, це Святий Папа Іван Павло ІІ. Його міжрелігійні зустрічі стали справжнім проривом для Церкви, а енцикліки продовжують бути важливими дороговказами на шляху діалогу»

          Розкажу про декількох осіб з якими мені особисто пощастило зустрітися, та які продовжують бути для мене свого роду натхненниками. Насамперед, це Святий Папа Іван Павло ІІ. Його міжрелігійні зустрічі стали справжнім проривом для Церкви, а енцикліки продовжують бути важливими дороговказами на шляху діалогу. У 2002-ому році, приїхавши на навчання у місто Рим, я мав нагоду бути присутнім на приватній аудієнції, і цей момент для мене став дуже важливим. Вже в Папському університеті св. Томи Аквінського зустрів рабина Джека Бемпорада, який викладав курси Юдаїзму. Саме цей рабин та пані Анджеліка Бері, котра всіляко сприяє юдейсько-християнському діалогу для мене стали уособленнями справжніх героїв, котрі невтомно працюють заради миру та справедливості.

          Також не можу не згадати Леонарда Свідлера (до речі, він є українцем за походженням), котрий сформулював цікаві правила – своєрідний Декалог (http://dialogueinstitute.org/dialogue-principles/) – для тих, хто займається міжрелігійним діалогом. (Цієї осені Центр «Лібертас» презентуватиме переклад цих правил українською мовою).

          Ну, і звичайно, наш рідний Кардинал Любомир Гузар та його праці про міжконфесійний діалог та розуміння єдності Церкви також мали на мене неабиякий вплив у формуванні мого бачення єдності та ролі нашої Церкви у сприянні єдності.

          Особливо хочу також відзначити усіх молодих людей – протагоністів та лідерів, котрі зі мною працюють над ініціативами та проектами Центру Лібертас. Їхні ідеї, праця та ентузіазм є справжнім джерелом натхнення.

          • Розкажіть, будь ласка, про найбільш масштабні проекти Центру «Лібертас»? Які цілі на майбутнє ставите перед собою?

           «У 2017-ому році, десять молодих українців – представників від Центру «Лібертас» — взяли участь у цікавих тренінгах та заходах у Вірменії та Грузії у рамках програми Erasmus+. Також проекти та діяльність нашої організації були представлені в Нідерландах та в Сполучених Штатах Америки»

          Уже п’ятий рік поспіль Центр міжконфесійного та міжрелігійного діалогу «Лібертас» продовжує свою діяльність і вже вкотре традиційно видав річний інформаційний бюлетень (http://velychlviv.com/tsentr-mizhreligijnogo-dialogu-libertas-vydav-zvit-za-2017-yj-rik/).

          Як вказано у нашому звіті, щодо праці в інформаційному просторі, варто відзначити одну із найцікавіших міжрелігійних ініціатив – Школу Міжрелігійної Журналістики. Метою цього проекту було згуртування зацікавлених молодих журналістів, організація лекцій про релігійну журналістику, екуменічний та міжрелігійний діалог, проблематичні виклики та перспективи цієї комунікації у XXI столітті. Самецей проект був представлений у Нью-Йорку на заході, організованому Альянсом Цивілізацій при ООН.

          Також завдяки Центру було опубліковану книгу — «Церква у нових медіях України: проблеми і пріоритети комунікації», — яка увійшла в десятку найкращих книг на релігійну тематику за 2017 рік. У ній розповідається про актуальну аналітику медіатизації релігії у сьогоденній Україні, що є важливим інструментом для осягнення релігійного сегменту Інтернету.

          Бути частиною ініціативи «Премія Високі Стандарти Журналістики» також стало одним із завдань, над яким ми працювали для вкорінення етичних цінностей у журналістиці.

          У 2017-ому році, десять молодих українців – представників від Центру «Лібертас» — взяли участь у цікавих тренінгах та заходах у Вірменії та Грузії у рамках програми Erasmus+. Також проекти та діяльність нашої організації були представлені в Нідерландах та в Сполучених Штатах Америки.

          Як зазначено у звіті, висвітлення тематики соціальної відповідальності бізнесу та релігії було одним із важливих напрямків. Релігія та культура були поєднані у таких мистецьких ініціативах як Міжрелігійний Фестиваль Поезії «Вірші Миру» та кінопоказ «Прожектор Мрій».

          Ближче з нашими проектами можна ознайомитися у річних звітах.

          Вірю, що майбутнє принесе нам цікаві ініціативи та думки. Одну із найближчих наших ініціатив – своєрідний збірник статей, інтерв’ю та матеріалів з міжконфесійною та міжрелігійною тематикою – плануємо реалізувати уже цієї осені з нагоди п’ятиріччя заснування Центру «Лібертас».

          Також розробляємо програму тренінгів для молоді.

          • Розкажіть, будь ласка, про найбільш актуальні програми із вивчення міжрелігійного діалогу.

          «Серед важливих академічних програм я б відзначив Міжрелігійну Програму Расела Бері, що є плодом партнерства Центру ім. Івана Павла ІІ та Папського Університету св. Томи Аквінського»

           Все частіше університети та освітні заклади починають розробляти та пропонувати своїм студентам такі предмети як міжрелігійний діалог. Одна із причин цього зацікавлення – це глобалізація, яка зближує людей різних релігій та стає передумовою того, що й виникають програми з вивчення міжрелігійного діалогу як окремої дисципліни. Окрім цього, існує також зацікавлення різних країн (на урядовому рівні) в цьому феномені.

          Серед важливих академічних програм я б відзначив Міжрелігійну Програму Расела Бері (https://www.iie.org/Programs/Russell-Berrie-Fellowship-in-Interreligious-Studies), що є плодом партнерства Центру ім. Івана Павла ІІ та Папського Університету св. Томи Аквінського. Це насправді унікальна програма (до речі, цього року святкуємо 10-ліття), яка уже випустила майже 100 випускників із понад 35-и країн світу.

          Також в Римі існує цікава програма з вивчення юдео-християнського діалогу при Центрі ім. Кардинала Беа (Папський Григоріанський Університет).

          Нещодавно була започаткована цікава програма з вивчення міжрелігійного діалогу в Сполученому Королівстві Великобританії (https://ifdialogue.com/harmony-interfaith-study-scholarships/). Оксфорд, Гарвард та інші світові лідери освіти також пропонують окремі предмети з міжрелігійного діалогу.

          Щодо урядових та міжурядових програм, то я б високо відзначив діяльність Центру Міжрелігійного Діалогу ім. Короля Абдули (https://www.kaiciid.org/), з офісом у Відні, Австрія.  Ця організація, заснована Саудівською Аравією, Австрією, Іспанією та Ватиканом (як незалежним наглядачем) імплементовує практичні ініціативи у всьому світі, та є одним із найважливіших гравців у сфері міжрелігійного діалогу.

          Також варто відзначити Альянс Цивілізацій, що діє при ООН (https://www.unaoc.org/). Ця програма була заснована у 2005 році Кофі Аннаном, та включає обмін міжкультурними та міжрелігійними проектами у глобальному масштабі.

           

          Розмовляла Лідія Батіг

           

          Читай також

        • “Чи не Єдиному Богові всі ми поклоняємося?”
          • Оціни

            [rating-system-posts]

               

              Leave a Comment