«…І знайшли Марію, Йосифа й дитятко, що лежало в яслах» (Лк. 2, 16). Разом із Богородицею в самому серці тайни Христового Різдва присутній св. Йосиф. Можна припустити, що саме його першим, а не Марію, зустріли пастирі, які прибігли до вертепу. Марія, як і належить Матері, була, мабуть, біля Дитяти. А св. Йосиф, як чоловік й опікун, напевно, чував цієї ночі при вході до вертепу чи стаєнки, охороняючи великий скарб, який доручив його опіці сам Отець…

«…І знайшли Марію, Йосифа й дитятко, що лежало в яслах. Побачивши його, вони розповіли, що їм було сказано про це хлоп’ятко… Марія ж пильно зберігала все це, роздумуючи в своїм серці» (Лк. 2, 16-17.19). Наближаючись разом з пастирями до вертепу, і ми знаходимо тут передусім Богородицю, Марію, Матір Божу. Тут, у вертепі, не тільки народився Божий Син, тут також «народилася» Марія як Мати, як Богородиця, як Мати Божа. Бо матір’ю у властивому і повному сенсі…

«І пішли вони притьмом і знайшли Марію, Йосифа й дитятко, що лежало в яслах» (Лк. 2, 16). Між першим кроком пастирів, який вони зробили назустріч Тайні Різдва, і тим моментом, коли, як сказано в Євангелії, вони «знайшли Марію, Йосифа й дитятко», в священному тексті стоїть лише одне маленьке «і» ̶ майже невидиме, проте за цим маленьким «і» криється увесь їхній шлях, криються пошуки (недаремно сказано, що вони «знайшли», а не просто «дійшли» до означеної цілі),…

«…Пастухи один до одного заговорили: “Ходім лишень до Вифлеєму та подивімся на ту подію, що Господь об’явив нам”. І пішли вони притьмом…» (Лк. 2, 15-16). Як швидко пастушки пустилися в дорогу! З яким запалом рушили на пошуки Месії! Цей їхній поспіх, з певністю, не був продиктований суто людською цікавістю, гонитвою за сенсацією чи пошуками гострих відчуттів. Вони побігли до вертепу, окрилені духовним досвідом і словом Благовісти, яку приніс їм Ангел з неба. Подібний поспіх виявлятиме…

«Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, Він же Христос Господь» (Лк. 2, 11). У цих словах – серце різдвяної благовісти, а водночас – переломний момент людської історії. Оце ангельське «сьогодні» розділило історію людства на два періоди – до Христа і після Христа. Світ після цієї ночі біля Вифлеєму вже ніколи не залишиться таким, яким він був до цього. Дотепер це був світ, в якому людство, втомлене гріхом, тужило за спасенням. Устами пророків людство висловлювало…

«…Великий страх огорнув їх. Ангел же сказав їм: “Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу…”» (Лк. 2, 9-10). Наближення Бога викликає у людському серці тривогу і страх. Найсвятіша людина перед лицем Всевишнього зазнає неспокою, бо відчуває безконечну віддаль, яка простягається між нею і її Творцем. Тому не дивно, що тривогу відчували і Пресвята Діва Марія (див. Лк. 1, 29), і священник Захарія, батько св. Йоана Хрестителя (див. Лк. 1,…