Хрест – межа між митарем і фарисеєм

Читай також

  • Чим для нас є хрест, окрім сили Божої про яку говорить апостол Павло
  • Жінко, ось Син Твій…
  • Бог має план нашого життя і спеціалізується на безнадійних ситуаціях
        • Хрест – межа між митарем і фарисеєм

          Життя християнина завжди позначене досвідом розп’яття і воскресіння Христа. Саме тому хрест Господа від початків був для християн символом і водночас мірилом справжності їх життя. До нього вони “приміряли” свої духовні поступи, перед ним вони ділилися з Господом своїми здобутками та гріхами чи прогрішеннями.

          Хрест настільки увійшов в людське мовлення не лише християн, а й людей світу, що почав ототожнюватись із їх життям чи навіть радше тим, що колись називали долею. “Такий його/її хрест” – часто можна почути в розмовах в тих контекстах, коли говориться передусім про страждання, які можуть навіть не залежати від людей, від їх вибору. “Бог дав їм такий хрест” – так ніби Бог не має чим займатися і вишукує для людей різні страждання, випробовуючи їх.

          В нинішньому Євангелії, натомість, Христос коригує це спотворене бачення хреста і його носіння. Вслухаймось уважно у слова, які Він постійно говорить до нас.

          Коли хтось ХОЧЕ йти за Мною…

          Хрест, якщо він подібний до хреста Христового, ніколи не є накладений на людину. Він – наслідок вільного вибору людини. Коли хтось ХОЧЕ! Ніхто не мусить нести хреста. На нікого він не накладається. Від хреста можна відмовитися так, як відмовились від нього у 2016 році два німецьких високопоставлених церковних чиновники перед входом у Аска-мечеть на храмовій горі в Єрусалимі. Чи в якийсь інший спосіб. Не має значення. Хрест – завжди добровільний вибір, ідентичний до вибору Христа, як про це говориться у прекрасному кондаку, який ми співаємо щосереди і щоп’ятниці і завжди, коли поминаємо святий хрест: “Возне́сений на Хрест ДОБРОВІЛЬНО,* ново́му лю́дові Твоє́му, що Твоє́ Ім’я́ но́сить,* щедро́ти Твої дару́й, Хри́сте Бо́же;* возвесели́ нас си́лою Твоє́ю,* перемо́ги над супоста́тами дай нам,* що ма́ємо спобо́рником Твоє́ ору́жжя ми́ру* – знак перемо́ги непобо́рний.” 

          Коли ХТОСЬ хоче йти за Мною …

          Хрест ніколи не є колективним вибором. Вибрати його треба особисто. І навіть якщо віра на її початках може бути дарованою і висловленою друзями, хресними, церковною спільнотою, врешті-решт сповняється вона лише тоді, коли людина приймає її особисто. Бо слідування Христові у несінні хреста не є ані цікавою філософією, ні не сукупністю богословських істин, доґматів, канонів, тощо. Слідування Христові і рішення взяти хрест є особистим зв’язком із Христом. Тому хрест передує християнству. Хрест є тим, що робить із людини християнина. Пішов за Христом – став християнином. Не навів із Ним особистих стосунків і не пішов за Ним – залишився просто людиною, якій подобається християнство – зовнішній вияв носіння хреста: духовні подвиги, знання євангельських слів напам’ять, багаторазове мовлення “Господи, Господи …”, тощо. Хрест неможливо замінити християнством!

          … спасти свою душу … ПОГУБИВШИ її

          Хто взяв свій хрест, повинен зрозуміти, що буде оголений. Хто взяв свій хрест, має розуміти, що буде вознесений на ньому. Хто взяв свій хрест, повинен розуміти, що буде осміяним. Хто взяв свій хрест, має бути готовим говорити з Богом і почути Його тишу у відповідь. Хто взяв свій хрест, повинен бути готовим до хресної дороги, якою пройшов Христос. Людина, яка наслідувала Христа у носінні хреста, не може сподіватись на те, що “збереже своє лице” навіть заради екуменізму, східної чи західної політики, церковної єдності, викликів часу. Бо несіння хреста полягає передусім у тому, щоб безсоромно і недипломатично ВИЗНАТИ Христа і те, що Його слова – істина, від якої неможливо відійти, навіть якщо це означатиме втратити душу, тіло, лице – все.

          Для Каяфи взяти хрест означало б визнати невинність Христа і, можливо, навіть пожертвувати храмовим комплексом і всім таким важливим для вибраного народу, божественним культом. Але спокуса зберегти лице, храм і народ підштовхнула його до дипломатичного рішення – “краще хай один чоловік загине …”.

          Для Петра взяти хрест означало признатися до Христа, коли Його було несправедливо ув’язнено, він, натомість, під клятвою відрікся. До речі, дуже цікаво, що слово, яким у Євангелії означено поклявся, грецькою звучить як αναθεματιζειν – анатемував Його. Так-так, саме те, що ви й подумали.

          Для Пилата взяти хрест означало не лише визнати невинність Ісуса, але й відстояти цю невинність, він, натомість, вибрав дипломатичну діяльність – відлупив і вжив принципу демократії – воля народу, що ж я можу. Хоча істиною, в принципі, цікавився.  

          Визнати війну – війною, вбивцю – вбивцею, жертву – жертвою, брехню – брехнею, ідолів – ідолами, юліанський календар – помилковим, власну літургійну традицію – спотвореною століттями відсутності її осмислення, висмоктаними з пальця алегоричними “коментарями” і політично мотивованими реформами типу “щоб не злити московського царя” – означає признатися до Христа і Його слів, навіть піддавшись осміянню, обпльовуванню, биттю і хресній смерті.

          Під хрест Твій стаю …

          Цікаво, що давня, нині, на жаль, до невпізнання спотворена церковна традиція нашої церкви поставила почитання хреста Господнього в контекст тижня розважань над притчею про митаря і фарисея. Незважаючи на те, що неділю притчі про митаря і фарисея було винесено поза межі Великого посту, деякі літургійні тексти (особливо стихири стиховень утрені) все ще зберегли своє давнє місце і єдність із почитанням хреста.

          Зокрема промовистими є два наступних:

          “Господи розп’ятий,* ти досліджуєш правду і знаєш усі скриті вчинки.* Ти засудив фарисея, який піддався чванливості* і думав, що оправдається добродійністю,* а митаря, що смиренно молився, і якого фарисей осудив, – ти виправдав.* Вчини і нас наслідувачами митаревого покаяння,* як Чоловіколюбець, сподоби нас прощення”. (Стихира стиховні утрені п’ятниці 4 тижня посту)

          “Удостоївшись стояти у святому місці цьому, ми, грішні і недостойні раби Твої, Господи Боже наш, не маючи добрих діл, щоб дати Тобі із серцем сокрушенним і духом симренним, насмілюємося просити Тебе, що не маєш потреби у благах наших: Будь милостивий до гріхів наших у благості Твоїй; вислухай кволі моління наші, Ти, що не відкинув митаря, який упокорив себе перед Тобою, але показав його більш оправданим за фарисея, який оправдовував себе. Його хвалькувате і огидне величання відкинь від язиків наших, і знищ і вижени гордовитість із сердець наших, і подай нам натомість покірність митаря, покірність, яка доходить до Тебе, що возносиш смиренних і возвишених упокорюєш і сподоби нас благословення, яке очікує вбогих духом у Царстві Небесному, милосердям єдинородного Сина Твого, з яким благословен єси, з пресвятим і благим і животворящим Твоїм Духом, нині і повсякчас і на віки віків. (Заамвонна молитва третьої неділі великого посту)

          Справді так! У світлі розп’ятого на хресті Господа усі фарисейські маски “благоговійних” дипломатій мають суттєво більший шанс впасти з наших облич. І коли ми дозволимо сокрушитись (тобто розбитись) нашому серцю, дух смирення, якого ми так часто намагаємось ув’язнити в ньому, заволає до Господа слави: “Боже, милостивий будь до мене, грішного!”

          Отець Василь РУДЕЙКО

          Читай також

        • Чим для нас є хрест, окрім сили Божої про яку говорить апостол Павло
        • Жінко, ось Син Твій…
        • Бог має план нашого життя і спеціалізується на безнадійних ситуаціях
          • Оціни

            [rating-system-posts]