Звертання «Господи і Владико життя мого» – це ключ до розуміння не тільки великопостової молитви, але й усього християнського життя. Звертаючись до Бога: «Господи і Владико мого життя», ми визнаємо найвищу, повну і беззастережну владу Бога над усім нашим життям. Ми дозволяємо Богові керувати і царювати над усією «територією» нашого життя: над нашим тілом і душею, над нашою сім’єю і над колом друзів, над нашою професією і над нашим дозвіллям, – в усьому і завжди ставимо Бога на перше місце у нашому житті.
Слушно говорить св. Августин: «Якщо Бог на першому місці, то все є на своїх місцях». Якщо Бог не на першому місці, у людському житті починається замішання і хаос, все летить шкереберть. То ж коли в нашому житті щось не ладиться, коли у ньому починає панувати хаос і повно суперечностей, мусимо поставити собі щире запитання і дати на нього щиру відповідь: Чи я ставлю Бога на перше місце у житті? Чи справді Бог є Господом усього мого життя?
Хтось слушно зауважив, що «є багато християн, які надають Ісусові стільки ж влади у своєму житті, як Англія – своїй королеві: королева Англії – начебто найважливіша особа Об’єднаного Королівства; її портрет зображено на грошах і поштових марках, вона живе в палаці, її возить карета, запряжена дванадцятьма білими кіньми. Однак, вона не править. Верховна влада належить не королю, а прем’єр-міністрові і парламенту… Є люди, які носять зображення Ісуса на золотому медалику на розкішному ланцюжку, проте Ісус і Його царювання є для них лише чимось зовнішнім, тому що тим, хто царює у їхньому домі і у їхній сім’ї, є не Ісус, а вони самі» (Х. П. Флорес).
До віддання себе у руки Божі закликає нас Мати-Церква: «самі себе і один одного і все життя наше Христу Богові віддаймо!». Робить це, тому що добре знає, що лише в руках Господніх і під владою Його безмежної і безконечної любові ми будемо по-справжньому захищені (пригадаймо собі виголос під час Літургії: «Щоб під владою Твоєю завжди бережені ми Тобі славу возсилали…») і по-справжньому вільні: «Господь же – дух, а де Господній дух, там воля» (2 Кор. 3, 17).
Визнати Ісуса нашим Господом і віддатися під Його люблячий провід означає сповняти Божу волю в нашому житті. Бо тільки так станемо учасниками Божого Царства, як сам Ісус заповідав: «Не кожний, хто промовляє до мене: Господи, Господи! – ввійде в Царство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця мого, що на небі. Багато мені того дня скажуть: Господи, Господи! Хіба ми не твоїм ім’ям пророкували? Хіба не твоїм ім’ям бісів виганяли? Хіба не твоїм ім’ям силу чудес творили? І тоді я їм заявлю: Я вас не знав ніколи! Відійдіте від мене, ви, що чините беззаконня!» (Мт. 7, 21-23).
Остаточно, саме від цього починається справжнє християнство: коли Христовий учень каже не лише своїми устами, але усім своїм життям: Ісус є моїм Господом, Його спасенна воля – найвищий і єдиний закон мого щоденного життя. Таким чином, «християнин – це не той, хто має вдома чи носить на шиї образ Ісуса, а той, хто сам є образом Ісуса в своєму домі і поза ним. Християнин промовляє своїми устами: «Господи, Господи!» і водночас живе згідно з Євангелієм» (Х. П. Флорес).