«”Кажу тобі: Встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому.” Устав той – і зараз же, взявши ліжко, вийшов на очу всіх» (Мр. 2, 11-12).
В описі оздоровлення паралітика вражає і застановляє той факт, що Ісус, оздоровивши його, не сказав йому кинути своє ліжко, до якого той був прикутий, але наказує взяти ліжко в руки і йти до свого дому. До речі, щось подібне знаходимо і в описі оздоровлення паралітика, який пролежав 38 років, чекаючи, щоб хтось заніс його у купіль при Овечих воротах Єрусалиму, коли Ангел зійде в неї і зрушить воду: «Мовить Ісус до нього: «Устань, візьми ложе твоє і ходи!» Відразу ж і одужав той чоловік, і взяв ложе своє і почав ходити» (Йо. 5, 8-9).
Здатність носити власні тягарі є ознакою одужання, морального здоров’я. Людина хвора заледве може стояти на власних ногах, не кажучи вже про те, щоб носити якісь тягарі. З іншого боку несення власного тягарю є метафорою відповідальності, здатності взяти у свої руки власну долю, визначати хід власного життя, – очевидно, не самовільно, але у світлі і під натхненням Божого слова. Людина морально здорова здатна брати на себе відповідальність і нести тягар цієї відповідальності перед Богом і перед суспільством. Саме тому сказано про паралітика, що він послухався Ісуса, встав на власні ноги, взяв ліжко і пішов «на очу у всіх».
Мені сподобалася інтерпретація, яку подає один сучасний італійський автор, описуючи зцілення паралітика при Овечій купелі в Єрусалимі і якою хочу поділитися тут з Вами, бо вона співзвучна з Євангелієм другої неділі Великого посту:
«Ісус дає наказ життя. Чоловік слухається… Він пристає до воскресіння. Ісус не торкається його, як це робить з іншими хворими, не бере його за руку, щоб допомогти йому встати, бо оздоровлення цього чоловіка відбувається завдяки відновленій вірі у себе. Він сам мусить зробити вибір, щоб встати та віднайти бажання жити.
Все дано цілком безкорисливо: це Бог зцілює. Але, щоб прийняти дар, маємо здійснити внутрішню дію і, як цей чоловік, маємо зробити крок назустріч, а не закритися в собі, думаючи, що негідні перед Богом.
Паралітик не залишає на місці своє ліжко, бо Ісус просить «взяти його», а не покинути тут. Нести своє ліжко – це чітка внутрішня дія. «Нести» – це активна дія, тоді як «лежати» вказує на пасивний стан. «Нести своє ліжко» означає замінити рух смерті рухом життя.
Нести своє ліжко замість того, щоб викинути його – означає, що ми не рушаємо далі з нічого, не починаємо знову з нуля, а встаємо і вирушаємо в дорогу, починаючи від нашого минулого.
Нести своє ліжко – означає перестати триматися за власне зло. Означає справді усвідомити свої проблеми, вийти зі «стану жертви» і не чекати від інших, щоб вони принесли нас, аби занурити в купіль.
Ми всі маємо пройти частину маршруту, несучи своє ліжко. Тоді настане момент викинути його, і, з ласки Божої, ми зможемо «залишити те, що нам шкодило» (S. Pacot, L’evangelizzazione del profondo, Brescia 2004, 28н).
Владика Богдан ДЗЮРАХ
