Назустріч Воскресінню 52. «Господи і Владико життя мого! Духа покори даруй мені!».

Читай також

  • #НазустрічРіздву. День 39. 23 грудня. Знайти Ісуса і побачити Його
  • #НазустрічРіздву. День 38. 22 грудня. Знайти святого Йосифа, що відкриває двері
  • #НазустрічРіздву. День 37. 21 грудня. Знайти Пречисту Богородицю
        • Назустріч Воскресінню 52. «Господи і Владико життя мого! Духа покори даруй мені!».

          Покора – джерело безпеки і душевного миру

          Смирення чи покора є чеснотою, якою повинен відзначатися кожен Христовий учень. Невипадково наш Спаситель закликає: «Навчіться від мене, бо я лагідний і смиренний серцем, і знайдете полегшу душам вашим» (Мт. 11, 29). Але коріння християнського смирення сягають у ще глибшу давнину, вони сягають серця самого Бога, як про це каже пророк Ісая: «Так бо говорить Всевишній, Вічноживий, Святий на ім’я: «Я живу високо у святині, та й із скрушеним і смиренним духом, щоб оживляти дух смиренних, щоб оживляти серце скрушених.» (Іс. 57, 15).

          Бог, за словами Псальмоспівця, не погорджує серцем скрушеним і смиренним (Пс. 50), навпаки, він оживляє дух і серце смиренних і скрушених! Що більше, у Христі Ісусі Бог сам дає себе за приклад смирення та запевняє людям, які наслідують Його смирення, мир і «полегшу» їхнім душам.

          Покора запевняє мир і внутрішню гармонію людині. Людину горду роздирають суперечливі почуття: з одного боку вона пробує ставити себе на місце Бога, претендуючи на його атрибути і права, проте будучи людиною, відчуває усю неприродність і фальш своєї поведінки, то ж не знаходить у своєму вивищенні ані радості, ані справжнього щастя. А з іншого боку – постійно на досвіді переконується у своїх обмеженнях та в своїй неспроможності, то ж стає агресивною і лютою від цього свого безсилля.

          Вже стародавні греки застерігали людину перед вдаваністю і штучністю у поведінці, бо людина, яка вдає зі себе того, ким вона не є, не живе, а відіграє роль, перебуває наче у театрі, не є справжньою, тому у глибині душі – вона нещасна.

          Господь в Новому Завіті розвиває це загальнолюдське передчуття, коли устами св. Павла закликає: «Ласкою, яка мені дана, я кажу кожному з вас: не думати понад те, що треба думати, а думати скромно, мірою віри, як Бог наділив кожному» (Рим. 12, 3). Саме таке значення містить у собі грецький термін «тапейнофрозіне», яким Новий Завіт описує смирення і покору: не вивищуватися, не мати надто високих думок про себе самого, або як кажуть в народі – “не мудрувати”.

          Справжня не вдавана покора примирює людину зі самою собою, робить її автентичною, правдивою, а тому – умиротвореною і повною життя. Цей мир і цей відпочинок від постійного вдавання прагне дати нам Господь Ісус. Бог відвертається від гордих, а покірним дає свою благодать, – каже Святе Письмо (Як. 4, 6; 1 П. 5,5). А з благодаттю Божою людину сповняє Божих Дух, Дух миру, радості, любові.

          Святе Письмо послуговується образом дитяти, щоб показати глибокий мир, почуття безпеки і тиху радість, якими наповнене серце смиренної людини: «Серце моє, о Господи, не горде, та й очі мої не несуться вгору. Я не женусь також за тим, що велике й дивне для мене. Я втихомирив і заспокоїв мою душу, немов дитятко на руках у матері своєї, немов дитя – душа моя у мене. Надійсь на Господа, Ізраїлю, від нині і повіки!» (Пс. 131).

          Владика Богдан ДЗЮРАХ

          Читай також

        • #НазустрічРіздву. День 39. 23 грудня. Знайти Ісуса і побачити Його
        • #НазустрічРіздву. День 38. 22 грудня. Знайти святого Йосифа, що відкриває двері
        • #НазустрічРіздву. День 37. 21 грудня. Знайти Пречисту Богородицю
          • Оціни

            [ratemypost]