У великопостових суботах, коли ми поминаємо усіх «від віку в надії воскресіння і життя вічного усопших отців, братів і сестер наших», під час Літургії чуємо уривок з Євангелія від Йоана, де Ісус проказує такі слова: «Істинно, істинно говорю вам: Надходить час, – ба, вже й тепер він, – коли померлі вчують Сина Божого голос, а вчувши – оживуть» (Йо. 5¸25). Оце «а вчувши – оживуть» вразило мене і навело на роздуми, якими прагну поділитися сьогодні з вами.
Передовсім це Боже Слово пригадує нам велику силу Божого Слова. В Книзі Давидових Псальмів читаємо: «Словом Господнім створене небо, і подихом уст його – вся його оздоба» (Пс. 33, 6). Боже Слово творче, воно дає життя, підтримує життя, відновлює життя. Це слово в устах пророків спонукало царів і увесь народ до покаяння і навернення, пробуджувало надію, давало силу до змагання і до боротьби. Це слово в устах Воплоченого Слова – Господа Ісуса звіщало мир, підносило на дусі вбогих, зцілювало хворих, повертало до життя померлих. І це могутнє Боже слово знову звучатиме на повний голос наприкінці віків, щоб піднести від сну тіла усопших і покликати їх до вічності: «…надходить час, коли всі, хто у гробах, голос його вчують, і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя. А ті, що зло чинили, – воскреснуть на суд» (Йо. 5, 298-29).
Це Боже Слово і нині звучить у Церкві та довершує Божі діла на цьому світі. Воно звучить у слові проповіді наслідників апостолів – єпископів і священників, адже Ісус сам запевнив: «Хто вас слухає, мене слухає» (Лк. 10, 16). Це слово виявляє свою творчу і спасенну силу в Літургії і в Святих таїнствах, коли священник в імені Господньому проголошує Євангеліє, коли благословить нас Божим миром, Божою благодаттю і Божою любов’ю, коли призиває на нас Святого Духа, коли словом і Духом відпускає нам гріхи…
Утім, щоб це слово Боже нас оживило, воно мусить бути почуте, – саме так, як сказав Спаситель: «а вчувши, оживуть». То ж нам слід дуже вважати, як ми сприймаємо і слухаємо Боже слово. Бог не мовчить, Він безнастанно промовляє. Якщо нас часом мучить «мовчанка Бога», то, правдоподібно, проблема не по Божій, а по нашій, людській стороні. Слухати з вірою, відкритим, щирим серцем – ось передумова того, щоб Боже слово очистило і обновило нас в Святому Дусі, бо Боже слово – «Дух і життя»: «Дух – ті слова що їх я вимовив до вас, вони й життя. Деякі з вас, однак, не вірують», – каже Господь Ісус (Йо. 6, 63-64). Питаймо себе щиро: чи ми часом не належимо до тих «деяких», які не вірують у Боже слово?
А друге, чим хочу поділитися, це – пригадати і усвідомити велику силу, яку має в собі також і наше людське слово. Оскільки «з повноти серця уста промовляють» (Мт. 12, 34), від стану нашого серця залежатиме, чи наше слово буде лікувати, нести надію і спасати, чи навпаки – ранити, нищити, вбивати. І творчу, і руйнівну силу людського слова ми всі, мабуть, на власному досвіді вже не раз відчули…
То ж допускаймо до нашого серця кожне спасенне Боже Слово, намагаймося його «почути», щоб воно нас оживило, піднесло, очистило і укріпило.
Чуваймо рівно ж над нашими словами, щоб вони були відлунням Божих слів, носіями Божого Духа і Божої любові!
Владика Богдан ДЗЮРАХ
