Молитва св. Єфрема Сирійського закінчується виголосом, що Бог є «благословенним» на віки віків. Властиво, так розпочинається кожне церковне богослуження: «Благословенний Бог наш завжди, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь!». Але як розуміти цей літургійний і молитовний вислів? Що означає «Бог – благословенний»? Ми звикли, що Бог благословляє нас, вимолюємо це благословення, приймаємо його і в імені Господньому даємо дальше, бо, згідно зі Святим Письмом, ми покликані благословити наших ближніх, а навіть – наших ворогів (пор. Лк. 6, 28; Рим. 12, 14; 1 П. 3, 9).
Втім, що означає, що Бог є «благословенний»? Чи це те саме, що сказати, що ми є благословенні Богом? Очевидно, що є певна різниця, і то дуже важлива! Коли ми виголошуємо «благословення» на адресу Бога, то це щось цілком інше, ніж Боже благословення скероване до нас, згідно зі свідченням Священного Писання: «Тим часом і сумніву не може бути, що нижчий благословляється вищим» (Євр. 7, 7).
І все ж на багатьох місцях Святе Письмо закликає нас саме «благословити» Бога. Ось пригадаймо собі бодай кілька таких уривків: «Благослови, душе моя, Господа і все нутро моє – його святе ім’я. Благослови, душе моя, Господа і не забувай усіх добродійств його ніколи» (Пс. 103, 1-2); «Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, великий єси вельми!» (Пс. 104, 1); «Благословен єси, Господи, Боже батьків наших, і достохвальний і вельми возносимий повіки; благословенно ім’я твоє святе й славне, і вельми достохвальне й возносиме повіки….» (Дан. 3, 52нн); «Я вознесу тебе, мій Боже, Царю, і благословитиму ім’я твоє по віки вічні. Щодня буду тебе благословляти, і хвалити ім’я твоє по віки вічні. Великий Господь і хвали вельми гідний, і велич його незбагненна» (Пс. 145, 1-3)…
Вже з цих щойно наведених цитат стає зрозуміло, що «благословити» Бога, проголошувати Його «благословенним» означає з боку людини прославляти Його величні діла, віддавати славу і честь Його святому імені, дякувати Йому за всі ласки і добродійства, якими Він нас безнастанно наділяє.
Втім, щоб могти «благословити» Бога нашими устами, мусимо благословити Його нашими ділами. В іншому випадку наше «благословення» буде нещирим, буде спрофанованим, ми будемо оманливі в своїх словах, будемо подібні до людей, які «устами своїми благословляють, а в серці проклинають» (Пс. 62, 5). То ж, остаточно, той благословить по-справжньому Бога, хто живе згідно Його заповідей і намагається усім своїм життям сповняти Божу волю.
Благословляючи таким чином Бога, свого Творця, Спасителя і Утішителя, людина спроваджує на себе щедре Боже благословення, згідно із непомильною обітницею Бога: «Як будеш уважно слухати голос Господа, Бога твого, виконуючи старанно всі його заповіді, то … всі ці благословення зійдуть на тебе та здійсняться на тобі» (Втор. 28, 1-2).
Саме про це ми просимо наприкінці Літургії, коли священник молиться: «Господи, Ти благословляєш тих, що Тебе благословляють, і освячуєш тих, що на Тебе уповають, спаси людей Твоїх і благослови спадкоємство Твоє!». А після цієї прохальної молитви про Боже благословення отримуємо його як дар і напуття в дорогу, і цей дар сьогодні уділяю в ім’я Боже кожному і кожній з вас: «Благословення Господнє на вас з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків!».
Владика Богдан ДЗЮРАХ
