«Жінко, ось син твій»… «Ось матір твоя» (Йо. 19, 26-27).
Знавці Святого Письма часто подають богословське тлумачення цього третього слова, яке промовив наш Спаситель з Хреста, згідно якого Ісус в особі Йоана Богослова, передає Богородиці увесь людський рід, а саму її покликує до нової місії в оновленому людстві: бути Матір’ю усіх живих, новою Євою, яка своїм досконалим послухом і живою вірою бере діяльну участь у ділі Відкуплення.
Ось як про це роздумує відомий проповідник Фултон Шін, неначе звертаючись від імені Ісуса до Матері: «Щоб визначити твою роль у Відкупленні, я надаю тобі титул універсального материнства: Я називаю тебе Жінкою. Це тебе я мав на увазі, коли говорив сатані, що посію ворожнечу між ним і жінкою, між його породженням – злом і її потомством, Яким є Я. Я – новий Адам, ти – нова Єва, ми почнемо людство, змінюючи воду гріха на вино життя» (Життя Христа, 398). Віднині жодна дитина Божа, що живе на цій долині сліз, не мусить почуватися сиротою чи осамітненою, бо має Матір, яку їй дав Господь як свій найдорожчий і найцінніший дар, як спадок, як Заступницю і Неустанну Поміч.
До мене, натомість, промовляє друга частина фрази, яка вийшла з уст Спасителя: «Ось матір твоя!», після якої сам Йоан зазначає: «І від тієї хвилі учень узяв її до себе» (Йо. 19, 27). Йоан взяв Богородицю до свого життя, але також, мабуть, до свого дому, щоб заопікуватися нею, підтримати Її, допомагати у Її земній мандрівці. І в цьому я вбачаю вияв і знак великої любові Сина до своєї Матері. Бо любов не є чимось абстрактним, відірваним від реалій щоденного життя, навпаки, вона є дуже конкретною, практичною. Тому св. Йоан повчатиме перших християн: «Дітоньки! Не любімо словом, ані язиком, лише – ділом і правдою», бо якщо хтось замикає своє серце перед нуждою ближнього, «то як Божа любов може перебувати в ньому?» – питається риторично цей апостол Божої любови (пор.1 Йо. 3, 17-18).
Наш віруючий Божий люд, роздумуючи над Страждальною матір’ю під Хрестом, вкладає в уста Марії слова, які сьогодні могли б сказати тисячі українських жінок – матерів, сестер, дружин, які самотньо стоять під хрестами біля могил своїх синів, братів, чоловіків, загиблих в цій страшній війні:
Моя підпоро, Мій Ти світе ясний!
Гаснеш заскоро, в’янеш безчасний.
А що ж зі Мною станесь, сиротою?
Я сама на світі, як билина стою
Під хрестом.
Коли я зустрічав цих зболених жінок, батьків, сестер і матерів на Личаківському цвинтарі у Львові, в моєму серці поставала щораз то виразніше думка: подібно як Ісус доручив Свою Матір опіці св. Йоана, так Господь доручає сьогодні цих матерів, батьків, вдів і сиріт нашій християнській опіці і турботі. Їхні чоловіки, сини, брати, батьки віддали СЕБЕ САМИХ за те, щоб ми жили. Ми маємо бути готовими дати щось ВІД СЕБЕ, щоб облегшити їхній біль і підтримати їх на цьому світі. Це – наш не тільки громадянський, але й святий християнський обов’язок!
Вже сьогодні нехай першим знаком нашої близькості і підтримки стане наша щира молитва за них до Господа, а відтак нехай не забракне конкретних вчинків милосердної любові. Зробімо це в ім’я Христа Розп’ятого, в ім’я їхніх загиблих рідних, а наших захисників-героїв!
«Поклоняємось страстям твоїм, Христе! Появи і нам преславне Твоє воскресіння!» Появи його в долі нашого многостраждального народу!
Владика Богдан ДЗЮРАХ
