«Маючи Бога в лоні своєму, поспішає Діва до Єлисавети, а дитя тієї, як тільки почуло її привітання, зраділо і заворушилось, і тим, наче піснями, Богородицю привітало».
Початок цього ікоса – це не просто ствердження доконаного факту Втілення Божого Слова, яке сталося у лоні Богородиці, – це ще й ілюстрація того, щó відбувається з людиною, коли на неї сходить Святий Дух і сила Всевишнього наповнює її. Така людина спішить назустріч іншим людям, спонукана силою Божої благодаті і бОжої любові, з єдиною метою: поділитися з ними даром, який сама отримала від Бога. Справжня любов виявляє велику «експансивну» дію, вона прагне поширюватися на інших, огортати інших, уділятися іншим, служити їм.
Одним з головних критеріїв автентичності і зрілості нашої віри є наша готовність до свідчення про Бога через служіння нашим ближнім.
При цьому дорога служіння не завжди є простою, гладкою та безпечною. Читаючи євангельський опис відвідин Марією Єлисавети, на перший погляд може здатися, що Єлисавета жила поряд, можливо десь за пагорбом, в сусідньому селі, але насправді відстань між Назаретом в Галилеї до Аїн-Карем поблизу Єрусалиму, де проживали батьки Йоана Предтечі, становить близько 150 км. В тодішніх часах мандрівка в таку далечінь та ще й кам’янистою пустинею, де чигали дикі звірі, вешталися групи розбійників, була пов’язана з чималими невигодами, труднощами та небезпеками. Проте, сила любови спонукає Богородицю іти, бігти вперед, не дивлячись на виклики та на загрози.
Божа любов, носителькою якої є Пречиста Діва, починає приносити свої плоди. Йоан у лоні матері відчув присутність Духа в Богородиці і виявив велику радість, яку автор Акафісту передає численними привітами на честь Марії. Пригадується інша євангельська сцена: коли Ісуса підчас урочистого входу в Єрусалим радісно вітають єврейські діти. Ця реакція дітей є спонтанною та автентичною. Невипадково кажуть, що «устами дитини промовляє Бог». Дітей неможливо обдурити, їхня душа вразлива на найменший порух Духа, на найменший вияв благодаті, Божої любови, чистоти.
Пригадую розповідь знайомої монахині, яку в часах комуністичних переслідувань кадебісти звільнили з роботи в дитячому садочку, де вона працювала зразковою вихователькою. Коли вона після якогось часу мала нагоду спілкуватися з одним із тих прислужників комуністичного режиму, то спиталася його: «Чому ви мене звільнили? Я ж ані не розказувала дітям про Бога, ані не вчила їх молитви?», а він на це спонтанно відповів: «Так, знаємо, що ти ані не розказувала дітям про Бога, ані не вчила їх молитися, але воно у тобі є і воно передається дітям»…
Молімося, за заступництвом Пресвятої Богородиці, щоб «воно» в нас було! «Воно» – це життя Духа, це Божа благодать, яку ми покликані мати і плекати у собі і яка неминуче передаватиметься нашому оточенню, засвідчуючи Божу присутність у нас та поширюючи Божу радість і Божу славу у світі.
На фото: Мозаїка “Відвідини Єлисавети” в Базиліці вервиці у Лурді.
Владика Богдан ДЗЮРАХ
