Бог кличе виходити…

Ісус виходить з дому. Залишає Назарет, близьких, друзів, звичне життя. Залишає безпеку — і йде назустріч ризику.

З одного боку — небезпека. Ув’язнення Івана Хрестителя чітко дає зрозуміти: залишатися вдома стає небезпечно. З іншого — покликання. Час тиші завершився. Починається місія.

Ісус починає говорити проповідувати, вголос те, що носив у серці: 

нести бідним Добру Новину,

звіщати полоненим визволення,

сліпим — прозріння,

пригноблених — випустити на волю,

і проголосити час Божої близькості.

І перше місце, яке Він обирає, — Капернаум. І це не столиця, не «правильний» центр. А прикордонне місто — змішане, шумне, підозріле в очах «побожних». Місто доріг, митників, чужинців, різних мов і вірувань. Місто, на яке дивилися зверхньо з Єрусалима.

Саме туди Ісус приносить Світло. Бо Бог дуже часто починає з периферії. З того, що здається далеким, нечистим, неідеальним. Він іде туди, де життя складне, заплутане і болюче.

І це так по-Божому.

Бог знову і знову обирає не «відмінників», а тих, хто не вписується.

Він сідає за стіл із грішниками.

Він кличе праведних вийти з комфорту й забруднити руки.

Він веде свою спільноту не в теплі укриття, а на неспокійні рубежі історії. Бо віра, яка не виходить назовні, — перестає бути вірою.

Ісус не будує закриту духовну фортецю. Він іде жити серед людей, ділити їхню радість і втому, їхні страхи, поразки й надії.

Він несе Світло туди, де панує темрява; любов — туди, де насильство; надію — туди, де здається, що вже нічого не зміниться.

І тут виникає запитання до нас.

Чи здатні ми вийти з храму — щоб повернути Бога людям?

Чи здатна наша віра жити не лише в серці, а й у щоденності: у роботі, економіці, політиці, розмовах, рішеннях, відпочинку?

Бог не хоче бути «гостем» лише у священні моменти. Він прагне бути присутнім у всьому житті. Особливо там, де темно, складно і боляче.

І тоді Ісус каже: «Покайтеся, бо Царство Боже близько». Він не каже: «Виправтеся — і тоді Я прийду», а чітко проголошує: «Я вже поруч». Царство Боже наблизилося.

Бог сам робить крок, Сам долає відстань. Сам приходить до віддалених і робить їх близькими.

Покаяння — це здатність помітити Світло, яке вже поряд. Зупинитися. Відпустити зайве. Повернутися до суттєвого. Як Петро та Андрій, які залишають сіті — і починають ловити людей.

Царство Боже — це досвід Божої присутності; місце, де Він перебуває у центрі; простір, у якому Його не бояться впустити в реальність.

Зображення: взято з інтернет-ресурсу "Pinterest".

Отець Іван Вихор