Гріх: між страхом, провиною і правдою

Слово «гріх» у нашій свідомості часто звучить важко.
Для когось — це список заборон.
Для когось — постійне почуття провини.
Для когось — інструмент страху, яким лякали ще з дитинства.
Біблійне і святоотцівське розуміння гріха значно глибше — і водночас значно людяніше.
У Святому Письмі гріх — це не передусім порушення правил.
Єврейське розуміння гріха- це «промахнутися мимо цілі».
Грецьке — те саме: не влучити в те, для чого ти створений.
Отже, гріх — це не лише зло, яке я зробив, а добро, в яке я не ввійшов.
Не те, що Бог хоче покарати, а те, що руйнує мене зсередини.
Святий Максим Ісповідник писав:
«Гріх — це не природа людини, а хвороба природи».
Це надзвичайно важливо. Бо гріх — не моя сутність. Гріх — мій стан.

Особистий гріх: свобода і відповідальність
Біблія дуже чітка у цьому:
людина відповідає за свої власні вчинки.
«Душа, що грішить, вона помре» (Єз 18,4)
Пророк Єзекиїл навмисно руйнує поширену в його часі ідею колективної кари:
«Син за провину батькову не буде відповідати, батько за провину сина не буде відповідати» (Єз 18,20)
Особистий гріх завжди пов’язаний зі свободою.
Там, де немає свободи — немає повної моральної відповідальності.
Це добре розуміли святі отці.
Святий Йоан Золотоустий наголошував:
«Бог судить не вчинок сам по собі, а серце, що його породило».
Тут уже ми дуже близько до психології.
Бо не кожен вчинок має однакову глибину свободи:
 • страх,
 • травма,
 • незрілість,
 • внутрішній біль
можуть обмежувати відповідальність, не знімаючи її повністю.
Бог не бухгалтер.
Він — Лікар.

Гріх батьків і гріх роду: що це означає насправді?
Одне з найболючіших питань:
«Чи відповідаю я за гріхи своїх батьків?»
Біблія відповідає дуже тонко.
У книзі Виходу читаємо:
 «Я… караю беззаконня батьків на дітях до третього й четвертого покоління»(Вих. 20,5)
Але поруч — інший текст:
«і творю милосердя до тисячного покоління тим, хто люблять мене» (Вих. 20,6)
Святі отці ніколи не тлумачили це як юридичну кару для дітей. Йдеться не про покарання, а про наслідки.
Гріх батьків не передається як провина,
але передається як:
 • стиль стосунків,
 • спосіб реагування,
 • модель любові або її відсутності,
 • травматичний досвід.
Святий Григорій Ниський писав, що
«гріх продовжує жити не в крові, а в звичках».
Сучасна психологія скаже: міжпоколінна травма.
Святі отці сказали б: рана, яка не була зцілена.
Тому дитина алкоголіка не винна в гріху батька, але може нести його наслідки:
страх, сором, нестабільність, порушену довіру.
І це не кара від Бога.
Це реальність зла у світі.

Чи Бог карає за гріхи?
Це, мабуть, найделікатніше питання.
Святі отці були дуже обережні зі словом «кара».
Святий Ісаак Сирійський повчав:
«Не називай Божі дії карою, бо Бог не мститься. Він лікує».
Бог не стоїть з покаранням над людиною.
Але гріх сам несе в собі наслідки.
Якщо я:
 • живу в неправді — я втрачаю внутрішній мир;
 • живу в ненависті — руйную стосунки;
 • живу в гріху — віддаляюсь від життя.
Апостол Павло скаже:
«Заплата за гріх — смерть» (Рим 6,23)
Не тому, що Бог так вирішив,
а тому, що гріх відрізає від Джерела життя.

Вихід: відповідальність без самознищення.
Християнство не зупиняється на аналізі гріха.
Його центр — зцілення.
Ісус не питає сліпонародженого:
«Хто згрішив — він чи батьки?»
Він каже:
«Ані він не згрішив, ані батьки його, - але щоб ділам Божим виявитись на ньому! 
 (Йо 9)
Це ключ.
Не хто винен, а де Бог може діяти.
Ми не несемо вини за гріхи предків,
але несемо відповідальність за те, що зробимо з їхніми наслідками.
Це і є зріле християнство:
без магічного мислення, без фаталізму,
без культу провини.
Покаяння — це не самобичування.
Це повернення до правди.
До свободи.
До життя.
І саме тому гріх у християнстві — не кінець історії, а місце, де може початися спасіння.

Отець Олег Здреник