Стрітення — про момент, коли життя нарешті наздоганяє серце

Сьогодні — Стрітення Господнє. День зустрічі.
Мені подобається, що ця подія не схожа на гучні перемоги.
Тут немає феєрверків. Немає “вау-ефекту”.
Є Храм. Є Дитя. Є старі руки, які тримають Надію.
Є Симеон, який міг би сказати: “Я вже занадто втомився чекати”.
Але він дочекався. І впізнав.

Стрітення для мене — про момент, коли життя нарешті наздоганяє серце.
Коли ти довго йшов, сумнівався, виснажувався, шукав сенсу,
а потім раптом зустрічаєш те, що не можна “створити зусиллям”.
Мир. Ясність. Присутність Бога.
І ще одне: ця зустріч сталася не тому, що Симеон усе контролював.
А тому, що він залишався вірним.
Вірним у малих днях.
У тиші.
У чеканні.
У звичайності.

Як коуч та священик я бачу: багато людей сьогодні живуть у режимі “коли вже?”.
Коли вже стане легше?
Коли вже буде відповідь?
Коли вже з’явиться впевненість?
Коли вже я нарешті відчую, що на своєму місці?
А Стрітення відповідає дуже ніжно:
зустріч приходить не завжди тоді, коли ми готові,
а тоді, коли ми дозріли.

Можливо, ваше головне завдання зараз — не пришвидшувати життя.
А бути уважним, щоб не пройти повз свою зустріч.
Не пропустити Бога, який приходить тихо.
Через людину. Через слово. Через внутрішній злам, який раптом стає ясністю.
Сьогодні я прошу для нас усіх одного:
не гучних знаків, а глибокого впізнавання.

А з ким або з чим вам давно час зустрітися по-справжньому — без втечі, без ролей, без поспіху?

Отець Михайло Мельник