Утішитель у час війни

Яке ж це гарне слово «Утішитель»! Йдеться про того, хто приносить втіху серед розгубленості, смутку чи скорботи. Саме такого Духа-Утішителя Ісус Христос обіцяє своїм друзям у той момент, коли вони відчувають найбільше сумʼяття з причини скорої розлуки. Саме таким чином Бог відповідає на смуток серця людини. Саме так Бог прагне перемінити смуток своїх близьких на ту радість, якої від них уже ніхто не відбере. Бо ця Божа радість - не наслідок земного успіху чи матеріального здобутку, не короткочасне відчуття піднесення чи ейфорії. Ця радість - плід присутності Святого Духа у житті і серці людини. 

Цей Дух-Утішитель є частиною і нашого з вами життя. Ми неодноразово звертаємося до Нього саме так: «Царю небесний, Утішителю, Душе істини…» Маємо цю можливість завдяки Ісусові Христові, який під час цієї ж Тайної вечері молився за кожного з нас, за усіх тих, хто увірують у слова апостолів. Завдяки тому, що кожен з нас прийняв Таїнство Миропомазання, у якому був позначений печаттю дару Святого Духа. Врешті, завдяки тому, що сам Дух Святий сходить на нас і залишається з нами доти, доки ми залишаємося у правді перед Богом і перед собою. Адже водночас Він є Духом істини.

Що означає «залишатися у правді»? Це значить насамперед залишатися вірними тому образові і подобі, на які ми створені. Бог покликав усіх нас до життя «на Свій образ і подобу». Він покликав нас до святості у кожному моменті і життєвому рішенні, бо Сам є святим. І він покликав нас до творення стосунків зі своїм Творцем і Спасителем, давши запоруку цих стосунків у вигляді віри. 

Таким чином нашим найбільшим нещастям, нашою найглибшою тривогою насправді є розлука з Богом. Ми творимо цей розрив, як і наші прародичі Адам і Єва, у моменти непослуху Богові, який щомиті з любовʼю піклується про нас. У випадках вибору зла на противагу добру, у миті гріховних рішень для себе та ближніх, хоч і виглядають вони нам прийнятними, у проведенні життя, далекого від правди, добра і краси. 

Сьогодні насправді ми маємо багато життєвих моментів, коли почуваємо себе засмученими, як ми кажемо у народі, «коли нас болить серце». На рівні всього українського народу ми перебуваємо у стані постійного горювання, про що вже говорять як психологи, так і духівники. Війна приносить у наші життя і серця так багато болю, відчаю та скорботи. У безлічі батьків і матерів війна передчасно і нахабно вкрала їхніх дітей, у багатьох чоловіків і жінок насильно відібрала їхніх дітей, а велику кількість дітей позбавила батьківського піклування і любові. Значна частина наших дітей, адже чужих дітей не буває, насильно депортована, а точніше, викрадена, росіянами. Наші з вами діти перебувають у тривалій небезпеці і страху з причини постійних обстрілів. Як можна розрадити у таких ситуаціях? Як зберегти людяність у настільки нелюдяних обставинах? 

Мені здається, що наша стійкість є наслідком перебування у правді. Лише залишаючись вірними собі і своїм принципам, ми не дозволяємо собі перетворитися на тих, хто прийшов нас убивати. Залишаючись вірними і чесними у своїх сімʼях зі своїми рідними і близькими, ми наповнюємося ресурсом і силою продовжувати нашу боротьбу на кожному місці служіння. Залишаючись вірними і правдивими перед Богом, ми не втрачаємо силу любити і надіятися, бо Він не залишає нас сиротами, посилаючи/зсилаючи Свого Духа-Утішителя.

У Ньому - Подателю життя ми живемо; Він усюди є і все наповнює; Він очищає нас від усякого зла і скверни. Він нас спасає! Тому ми так потребуємо не лише духовності, але й духовості. Не лише власних духовних зусиль і побожних практик, але й створення простору для вільної дії Святого Духа. Для цього достатньо смирення і чистого серця. Прийди, Духу істини!

Зображення: взято з інтернет-ресурсу "Pinterest".

Отець Іван Вихор