5 квітня велелюдною Хресною дорогою «За мир і єдність України» завершилися реколекції для студентів Львівського національного аграрного університету.
П
ротягом кількох днів молодь з о. Тарасом Фітьо намагалися віднайти образ милосердного Бога в обличчі сім`ї та Церкви. Науки допомогли учасникам переоцінити себе, свої вчинки, поведінку та активність у храмі, а також стосунки з Богом.
Церква – це люди! І люди, насамперед, молоді. Якщо ми будемо пасивні, то хто завтра подбає про добре виховання майбутнього покоління?
В церкві не варто шукати святих людей, бо з такими думками нас чекає тотальне розчарування, натомість варто зростати в ній та допомагати зростати іншим, підтримувати і розраджувати. Ми шукаємо тут милосердя. Адже кожен приносить до Господа свої прохання, жалі чи труднощі, і дуже рідко можна зустріти людей, які приходять поділитися з Богом радістю. Папа Франциск назвав церкву польовим госпіталем, бо тут люди шукають полегшу і розраду.
Також студенти дізналися про добрий приклад сім`ї Митрополита Андрея Шептицького.
Повний покори та поваги до батьків Роман Шептицький (згодом Андрей); мати, яка довіряє Богу в руки все та всіх і батько, який добре знає і не забуває про своє коріння – ось еталон того, якою має бути сучасна християнська українська родина.
Отець Тарас ближче познайомив студентів з поезією Яна Твардовського та книгою Псалмів, зазначивши, що псалми – це анатомія людської думі, бо містять у собі переживання страху, подяки, прослави, нарікання і т.д. Всього того, що є притаманним нашій душі.
Підсумком реколекцій стала Хресна дорога вулицями Дублян. У ній взяли участь студенти та викладачі університету, а також жителі міста. Кожна стація ходи змушувала ще раз пережити події 2000-ї давнини і дала зрозуміти, що сьогодні ми є нічим не інші і зовсім не кращі за тих, які були у натовпі під час хресного шляху Спасителя.
Чи нема сьогодні Варрави, який пішов додому тішитися і веселитися, бо його врятовано життям невинного? Чи нема сьогодні вояків, які нещадно б`ють нас? Хіба нікого з нас не примушують до небажаної праці як Симеона? Хіба не зустрічаються сьогодні плачучі жінки, які ридають не над тим, що є справді важливим? Але добре що є Вероніки, які допомагають солдатам на Сході України, добре що є і Марія з Іваном, які йдуть з нами до кінця.
«Наше життя може назавжди застигнути в довгій, сумній Страсній п`ятниці. І здаватиметься, ніби все завершилось і лукавий тріумфує, але історія не закінчується гробом. Вона у ньому починається! Іноді наше життя є подібне на сумну Страсну суботу. І ми можемо в ній залишитись, залишитись в непевності, страху, в тому, що переживали апостоли. Але ніч звістує світанок, перші промені сонця віщують воскресіння – тріумф життя. Господи Ісусе, навчи нас твердо вірити в воскресіння. Навчи нас бути правдивими і РАДІСНИМИ, долаючи незліченну кількість страсних п`ятниць і субот, навчи вірити у радість Пасхи, світлу христову перемогу», – о. Тарас Фітьо.
Автор: Марічка Тракало
