Дружба: «одна душа у двох тілах»

Читай також

  • Три прості способи, як пояснити друзям свою віру в Бога
  • «Fratelli tutti»: чергова соціальна енцикліка Папи Франциска
  • Гріх нас сковує, блокує, паралізує
        • Дружба: «одна душа у двох тілах»

          Людина не існує без стосунку до інших. Від самого початку нашого життя ми існуємо в залежності від інших та через інших. Тому від самого світанку нашої особистої історії стосунки з іншими людьми становлять підставу нашого розвитку. Без цих стосунків неможливий правильний, повний розвиток нас як людей

          Людина не існує без стосунку до інших. Від самого початку нашого життя ми існуємо в залежності від інших та через інших. Тому від самого світанку нашої особистої історії стосунки з іншими людьми становлять підставу нашого розвитку. Без цих стосунків неможливий правильний, повний розвиток нас як людей.

          Людина потребує різних стосунків. Нам потрібні ті, хто нас любить і кого любимо ми, бо в цьому основоположному зв’язку ми віднаходимо самих себе та відкриваємо свою автентичність. Ми потребуємо знайомих, із якими маємо зв’язки слабкіші, аби в різноманітності цілей і завдань шукати того, що «більше моє», і вчитися пошуків багатства у різноманітності. Ми потребуємо також і тих, з ким не погоджуємося, аби краще розпізнавати нашу мотивацію дій та перевіряти нашу позицію. Зрештою, ми потребуємо близьких зв’язків, дружби, оскільки такі стосунки дозволяють нас краще відкривати суть буття з іншою людиною.

          Сутність дружби

          Багато спроб визначити дружбу можна би підсумувати словами шотландського філософа Джона МакМюррея: «Бути другом означає бути насправді собою для іншої людини». Істинна дружба починається від відкривання і буття «правдивим собою». Такий зв’язок неможливо планувати, програмувати ані вимусити його.

          «Хто знайшов друга — скарб знайшов» (Сир 6, 14).

          Ми шукаємо себе, шукаємо свого справжнього виду і способу життя не для того, аби якось реалізувати це у відриві від інших або всупереч іншим, але саме для того, щоб ліпше і глибше вступати у стосунки з іншими. Тому справжня дружба починається від буття «справжнім собою», від відкривання себе. Не тому, що ми егоїстично зосереджені на собі, але тому, що ми не будемо по‑справжньому налаштовані на іншого, якщо раніше не пізнаємо та не оцінимо себе, не втішимося собою і своїм існуванням. Справжня дружба починається з відкриття своєї неповторності, своєї винятковості, яка може стати даром для іншого. Тільки таким чином я можу «щось» внести у дружбу і так можу й сам належно оцінити іншого. Перш ніж я буду спроможний принесли в дар себе самого, я мушу бути свідомий цього дару. Тут варто підкреслити, що у дружбі йдеться про дарування себе. Хоча багато дружб постають і розвиваються на ґрунті спільних інтересів, спільного досвіду, поділених прагнень і в певному сенсі спільної перспективи життя, тим не менше другові пропонуєш не тільки свої здібності, своє передумане, висновки. Пропонуєш себе самого, так інтенсивно, як на цей момент здатний.

          «Праця» над дружбю

          Як і кожні людські стосунки, дружба вимагає зусиль і праці. Вже сам принцип, що буття другом вимагає насамперед правдивого буття собою, робить так, що це немовби довготермінове завдання, не раз представлене як важкий для осягнення ідеал. Дружба вимагає труду і потребує численних духовних та особистих рис, які роблять для нас можливим встановлення та розвиток цього зв’язку. Варто зосередитися на кількох рисах, необхідних для тривалого і поглибленого переживання дружби.

          Кожні стосунки, а зокрема дружба, пов’язані з присутністю. Я є другом через присутність фізичну, духовну. Дружба виражається через почуття близькості з іншою людиною. Це процес, який має поглиблюватися з розвитком стосунків. Не завжди є можливою присутність фізична, тому важливим є «почуття» зв’язку. Ми багато разів можемо пізнати на власному досвіді, що у дружбі час стає немовби відносним. Коли зустрічаємося після довгої не раз перерви, відчуваємо, що проминулий час немовби взятий у дужки, ніщо не змінилося, бо почуття близькості дозволило нам відчувати «присутність» друга. У бутті з друзями важлива не тільки кількість разом проведеного часу, але також його якість та інтенсивність. Інколи саме вони мають замінити собою брак кількості.

          Важливим елементом дружби є терпеливість. Ця терпеливість стосується всіх вимірів зв’язку з іншою людиною. Я повинен бути терпеливим із самим собою, зносячи себе, свою невпевненість, виняткові очікування і несповнені мрії. Я повинен бути терпеливим стосовно свого друга, його потреб і очікувань, які зовсім не завжди мусять іти в парі з моєю чутливістю й очікуваннями. Зрештою, я повинен бути терпеливим стосовно самого цього взаємного зв’язку, який розвивається, підлягає певним процесам, потребує часу, не завжди є ідеальним. Бути терпеливим означає погодитися нести наслідки власної недосконалості та недосконалості іншого.

          З таким розумінням терпеливості єднається інша риса, дуже важлива в усіх зв’язках, а саме — здатність прощати. Кожний зв’язок це процес, розвитку якого ми неспроможні передбачити, який не залежить виключно від нашої волі. Тому ми повинні погодитися на певну недосконалість того, що людське в цих стосунках. Тому що дружба будується не на бутті досконалим, а на «бутті собою», з усім, що з цього випливає. Дружба вимагає прощення й перевіряється цим умінням. Здатність прийняти іншого таким, як він є, а не тільки таким, яким ми його б хотіли бачити, це найкращий знак правдивості й глибини цього зв’язку.

          Дружба, будучи процесом, що триває в часі, вимагає витривалості. Друзі — це люди, які постійно формуються, які зростають разом. Треба визнати і бути правдивим стосовно переживання окремих етапів цього зв’язку. Тому що в дружбі неможливо щось підганяти чи обминати. Зазвичай це потім проявляється якимось стражданням. Без витривалості, без праці над стосунками такий зв’язок буде наражений на непотрібні обмани і страждання. Кожна дружба — неповторна. Хоч ми говоримо про певні етапи, тим не менше ми не можемо знайти якусь модель приятелювання, до якої можна було би допасовуватися.

          До нашого опису рис, які мають капітальне значення в дружбі, треба ще додати духовний вимір, який стає немовби доповненням і тестом на істинність зв’язку. Дружба пов’язана з «буттям собою» та спільним зростанням. Тому природним чином вона зачіпає також духовний вимір нашого життя. Вона дозволяє нам відкривати себе у повноті, але також відкриває нас на глибші стосунки з Богом. Духовний вимір дружби допомагає відкрити своє покликання, підтримує нас у даванні щирої та повної відповіді на нього. Дружба дає нам перспективу, з якої ми краще бачимо себе на напрям свого життя. Вона не замикає нас і не затримує в розвитку. Духовний вимір дружби також виражається у здатності виходити назустріч викликам і нести хрести, які певною мірою належать до духовної дороги зростання.

          Дружба вимагає великого ступеню смирення. Смирення це здатність правдиво і реалістично оцінювати те, хто я такий і що можу дати іншим. Завдяки ньому ми стаємо вдячні за дар любові, а водночас смирення допомагає нам пізнавати те, чого нам іще бракує. Воно відкриває нас на буття терпеливим та оберігає від непотрібних ілюзій.

          Павел Косінські SJ

          За матеріалами: credo-ua.org

          Читай також

        • Три прості способи, як пояснити друзям свою віру в Бога
        • «Fratelli tutti»: чергова соціальна енцикліка Папи Франциска
        • Гріх нас сковує, блокує, паралізує
          • Оціни

            [ratemypost]