Днями оприлюднено посинодальне повчання Святішого Отця, присвячене сім’ї. Ми спробували за допомогою цих 10 пунктів сформулювати те, що про цей документ слід знати.
1. Що таке посинодальне повчання (адгортація)?
Апостольське повчання — це пасторальний документ, за допомогою якого Папа уділяє настанов Церкві. Включаючи окремі доктринальні елементи, адгортації загалом зосереджуються на пастирській опіці, тоді як енцикліки присвячені доктрині. Понтифік оголошує апостольське повчання у відповідь на зустрічі Синоду єпископів (які громадять єпископів з усього світу), саме тому їх й називають посинодальними. Адгортація «Amoris laetitia» об’єднує результати двох Синодів у справах сім’ї, скликаних папою Франциском у 2014 та 2015 роках.
2. Про що цей документ?
На 255 сторінках висвітлюється широкий спектр тем, що стосуються родини. Розповідаючи про зміст документу Папа Франциск пише: «Я розпочну вступом, що натхнений Писанням, аби задати вірний тон. Я намагатимусь дослідити нинішнє становище сімей, аби залишатися вкоріненим у реальності. Я продовжуватиму, нагадуючи деякі суттєві аспекти церковного вчення стосовно подружжя та родини; це допоможе створити підґрунтя для двох центральних розділів, присвячених любові. Я висвітлю окремі пасторальні підходи, які допоможуть нам збудувати солідні та плідні сімейні вогнища у згоді з Божим планом; один розділ буде присвячений вихованню дітей. Наприкінці я скерую запрошення до милосердя та пастирського розпізнання тих ситуацій, де Господь вимагає цього від нас; я представлю коротким оглядом родинної духовності» (AL, 6).
3. Що документ говорить про гомосексуалізм?
Під час двох Синодів особливим чином розглядали питання пастирської опіки над розлученими та повторно одруженими, а також над особами із гомосексуальними нахилами. Однак ці питання не перебувають у центрі пастирського повчання, хоча напевно багатьох саме це цікавить найбільше — були надії, які живили численні особи, стосовно того, що Церква перегляне своє вчення щодо гомосексуалізму чи одностатевих союзів.
У 52 параграфі зазначено, що одностатевих зв’язків «не можна ставити на одному рівні з подружжям» (AL, 52). «Під час Синоду ми обговорювали ситуацію сімей, члени яких мають гомосексуальні нахили; ця ситуація непроста і для батьків, і для дітей», — сказано у документі. Ми хочемо вкотре запевнити, що кожна особа без огляду на сексуальну орієнтацію заслуговує на пошану через її людську гідність; слід ставитися до кожного з чуйністю та уважністю, уникаючи проявів несправедливої дискримінації, агресії та жорстокості. Такі родини повинні отримати належну пастирську опіку та супровід, аби ті, хто виявляє свою гомосексуальну орієнтацію, могли дістати належну підтримку та зрозуміти і реалізувати Божу волю у своєму житті».
Обговорюючи гідність та місію родини, Отці Синоду ствердили (щодо пропозицій помістити союз між гомосексуалістами на одному рівні з подружжям), що немає жодних підстав вважати, ніби гомосексуальні союзи мають щось спільне або є хоч би віддаленим нагадуванням Божого задуму стосовно подружжя та сім’ї.
4. Що документ каже стосовно пропозиції кардинала Каспера, аби уділяти Причастя розлученим та повторно одруженим після «періоду покути»?
Нічого. Така пропозиція не розглядається взагалі.
5. Чи пропонує цей документ особливе, конкретне розвя’зання проблеми розлучених та повторно одружених?
Ні. Розглянувши різні складні життєві обставини, у яких може опинитися людина, документ стверджує: «Якщо ми розглянемо різноманітні конкретні ситуації, (…) стає зрозумілим: ані Синод, ані повчання не може забезпечити новий комплект загальних правил, канонічних за своєю природою, які вдасться застосувати до кожної з ситуацій» (AL, 300). Однак повчання пропонує низку принципів пастирського супроводу таких осіб.
6. Не спрощувати церковного вчення стосовно подружжя
Папа закликає не спрощувати церковну доктрину щодо подружжя, допасовуючи її до вимог та можливостей людей; навпаки: слід допомагати вірним зростати до втілення церковного вчення стосовно подружжя у своєму особистому житті. Християнське подружжя, як відображення союзу Христа і Церкви, повністю реалізується в союзі між чоловіком та жінкою, які дарують себе одне одному у вільній, вірній та винятковій любові; які належать одне одному до смерті, вони відкриті на дар життя та освячені Таїнством Подружжя, яке дарує їм благодать стати домашньою Церквою і закваскою нового життя у суспільстві (AL 292).
«Аби запобігти непорозумінням, я вкажу, що Церква жодним чином не повинна відмовлятися від повноти ідеалу подружжя, Божого плану в усій його величі». Теплувате ставлення, кожен вид релятивізму, несвоєчасна стриманість, замовчування у пропагування цього ідеалу стане виразом відсутності вірності Євангелію та браку любові з боку Церкви стосовно молодих людей», — повчає Святіший Отець. Аби виказати розуміння перед лицем надзвичайних ситуацій, ніколи не слід згашувати світла великих ідеалів, пропонуючи менше, аніж Ісус хоче дарувати людині (AL, 307).
8. Про дозрівання до втілення ідеалів
Отці [Синодів] також розглянули особливе становище цивільних шлюбів. Досягаючи певної стабільності, відчуваючи глибокі почуття та відповідальність за своїх нащадків, демонструючи здатність долати випробування, у майбутньому вони можуть прямувати до укладення Таїнства Подружжя (AL 293). Святий Йоан Павло ІІ свого часу запропонував застосовувати «закон поступовості» щодо того, як людина «пізнає, кохає та осягає моральне добро на різних етапах розвитку» (Familiaris consortio, 34). Тут не йдеться про частковість чи вибіркове слідування моральним нормам, але про дозрівання до виконання Божого закону, адже це дар Божий, який вказує дорогу кожному без виключення. Кожна людина при допомозі Божої благодаті може за ним слідувати.
9. Не слід узагальнювати
Треба також уникати узагальнень стосовно «складних ситуації», у яких може опинитися подружжя.
Розлучені, що увійшли в нові союзи, можуть опинитися у різноманітних ситуаціях, які часто не вдасться класифікувати, не залишаючи місця для слушного, особистого та пасторального розпізнання (Йоан Павло II, «Familiaris consortio», 84). Новий союз може зміцнюватися роками спільного життя; цьому сприятиме народження дітей, подружня вірність, щедра самопожертва. Коли на подружжі лежать зобов’язання стосовно виховання дітей, вони не можуть жити у сепарації, що дозволило б приступати до таїнств.
Трапляється, що іншу сторону залишають, тоді як одна особа намагається зберегти подружжя. Іншою є справа, коли новий союз постає з розлучення, спричиняючи страждання дітей та цілих родин. Слід чітко усвідомити, що це не той ідеал, який пропонує Євангеліє для родини та подружжя (AL, 298).
10. Інтеграція у життя Церкви
Понтифік заохочує допомагати особам розлученим та повторно одруженим увійти у життя церковної спільноти, спираючись на те, що є прийнятним у кожній індивідуальній ситуації, уникаючи при цьому непорозумінь та згіршень. «Я погоджуюся з Отцями Синоду, які стверджують, що охрещені, які розлучилися і повторно одружилися, потребують більшої інтеграції у християнську спільноту на різні можливі способи, уникаючи при цьому нагоди до згіршення», — пише Святіший Отець. Такі люди потребують відчути себе не виключеними з Церкви, а живими її членами, які можуть жити і зростати у спільноті; бачити у Церкві матір, яка завжди їх привітає, яка з ніжністю турбуватиметься про них і заохочуватиме їх іти дорогою життя та Євангелія. Така інтеграція стає необхідністю теж з огляду на виховання дітей, що має розцінюватися як найважливіша справа (AL 299).
Розпізнання, про яке говорить Папа Франциск, має керуватися смиренням, делікатністю та любов’ю, бажанням шукати волю Божу та прагнення слідувати за нею якомога досконаліше; воно жодним чином не має бути спрямоване на часткове сприйняття правди Євангелія або ж на нехтування вчення про подружжя. Це дуже важливі положення, що допоможуть уникнути хибного розуміння поняття розпізнання, яке може дозволити собі священик на легкі винятки, а також уділяти привілеї щодо таїнств в обмін на якісь послуги (AL, 300).
Джерело: CREDO
