Від неділі у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла можна побачити виставку особливих ікон – створених руками дітей-сиріт. Уже другий рік Центр опіки сиріт проводить для дітей, які залишилися без батьківської опіки, майстерню з іконопису “Капеланчики”. Організатори запевняють: найбільше діти-сироти потребують не подарунків на свята чи грошової допомоги, а звичайного душевного спілкування. І ще – навиків та знань, які стануть їм у пригоді в подальшому житті.
Для художника-іконописця, випускника іконописної школи Українського Католицького Університету «Радруж» Андрія Майовця ідея такої школи виникла доволі спонтанно. Митець розповідає, що свого часу захопився ідеєю провести майстер-клас для дітей з сиротинців. Звернувся у Центр опіки сиріт, де його скерували до голови Центру отця Романа Прокопця. Отець же ідею Андрія підтримав без вагань. Зі свого боку, отець Роман каже, що у Центрі опіки сиріт задум такого проекту визрівав уже давно.
“Наш Гарнізонний храм має один з напрямів діяльності – капеланське служіння дітям-сиротам, дітям зі шкіл-інтернатів, які опинилися у складних життєвих обставинах. Одного року ми проводили акцію разом з відомими художниками Львова, України, всесвітньо відомими митцями для дітей-сиріт. Було дванадцять таких художників, які малювали в різних стилях, кожен із них вибирав собі від одної до чотирьох дітей, для яких проводив майстер-класи і навчав певної своєї техніки малювання”. Після завершення цієї школи відбулася виставка-продаж створених картин: частину з отриманих коштів отримували художники і їх підопічні, а частина ставала своєрідним дарунком митця для організаторів. Завдяки цим коштам згодом стало можливим організувати навчання іконопису, закупити необхідні матеріали – дошки для ікон, пензлики, спеціальні пігменти.
Перші заняття в іконописній школі відвідували 12–15 дітей, однак до кінця навчання залишилися близько десяти. Адже іконопис – справа нелегка, потребує навіть не так особливого обдарування, як звичайної посидючості, терпеливості і готовності довго працювати для досягнення результату. “Я зауважив тенденцію: на початку завжди більше дітей. Але уже за два заняття вони бачили, що це – “не їхнє”, і переставали ходити. Бо тут все ж таки потрібна певна посидючість”, – каже Андрій Майовець.
“На початку ця праця захоплює, коли ти дивишся на готову ікону, – каже отець Роман Прокопець. – Але коли діти ставлять перед собою чисту дошку і починають тільки виводити контури – вони розуміють, що це велика праця, яка триває не один день і не один тиждень, а щонайменше кілька місяців. Відповідно, дехто з них знеохотився і потребував підтримки”.
З дітьми постійно працювали волонтери, які підтримували і заохочували їх, допомагали зробити перші кроки у цій справі. Для учнів школи організовували походи в музей, розповідали про мистецтво іконопису.
І така праця дала плоди. Здавалось би, для дитини шкільного віку іконопис – справа занадто складна: зусиль потрібно докласти багато, а бажаного результату вдається досягнути не відразу. Однак перша власноруч створена ікона змінює ставлення дитини до цієї справи. Восьмикласниця Дарина каже: коли взялася за свою першу ікону – не вірила, що з цього може вийти щось добре. Але за певний час змінила свою думку. “Коли я писала першу ікону, мені не було цікаво. Вже другу, третю – стало цікавіше. І тепер вже просто хочеться малювати”. Зараз дівчина завершує уже четверту ікону.
Діти, які навчаються уже другий рік, більше мотивовані, бо краще уявляють, що з цього має бути: вони і швидше пишуть ікони, і більше розуміють іконопис, каже Андрій. Дається взнаки і те, що діти вчаться разом: так вони можуть спостерігати, як працюють і як досягають успіхів їхні однолітки, і позбуваються думки, що це для них недосяжно. Іконописець наголошує і на тому, що, на відміну від звичайної оплачуваної школи, куди діти ходять часто з примусу батьків, цю майстерню діти відвідують з власного бажання. Дехто з учнів і сам зізнається, що загорівся цією справою і хотів би продовжувати її далі.
“Перший крок має бути зроблений, ти мусиш людину зацікавити. Мені здається, що існує певна проблема: є багато професіоналів, котрі знають, вміють, опанували цю справу, але вони трохи замикаються в собі і тримають ці знання “для себе”. Або ж хочуть уже “готових” учнів. Бо для роботи з початківцями треба докластися”, – каже Андрій Майовець.
“Якось я проводила двогодинну майстерню для дітей з іконопису – просто ознайомчу, – розповідає іконописець Наталія Оскома, яка сьогодні разом з Андрієм навчає дітей давнього мистецтва іконопису. – І якраз перед тим декілька разів стикалася з думкою, яку висловлювали навіть деякі священики: мовляв, а чи не є профанацією, що будь-хто і будь-де пише ікони? А я якраз збираюся проводити майстерку – для дітей, які ще взагалі уявлення про це не мають… І стався просто збіг обставин: я ходила з цим питанням – і Бог дав мені відповідь на нього. Я потрапила на зустріч з пані Іванкою Крип’якевич-Димид. Я дуже її поважаю, страшенно люблю її ікони, її каплиця у нас на Свєнціцького – найкраща у Львові: заходжу туди, і вже не я молюся, а молитва просто сама до мене йде. І я в неї питаю про те, що мене цікавило, але по-іншому: просто запитую, як вона сама вирішила стати іконописцем. А вона каже: “Ніхто нічого не вирішував! Це ж не було так, що от я сіла, подумала і вирішила: все, з цієї хвилини я іконописець”. А далі вона почала вже сама цю тему розвивати: про те, хто може писати ікони і хто не може, що немає якихось обмежень… І каже мені: “А найкраще пишуть ікони діти”. А я слухаю її і розумію: це все якісь упередження – насправді це круто, що людина може себе в цьому спробувати”.
Навчання у школі добігло кінця. У неділю, 29 травня, у Гарнізонному храмі відбулося урочисте освячення ікон. За два роки кожен з учнів встиг написати до чотирьох: це і святий Миколай Чудотворець, і Богородиця, і лики святих. Організатори планують проводити таку школу і надалі. Наголошують, що до неї зможуть долучатися як вихованці сиротинців та усиновлені діти, так і діти зі звичайних сімей. “Ця школа є відкритою, – каже отець Роман Прокопець, – тому що для самих дітей з інтернатів це позитивний досвід спілкування з дітьми за межами інтернатів. І по-друге – діти, які мають родину, їхні батьки чи навіть бабусі і дідусі теж можуть долучитись до цієї доброї справи і допомогти тому, хто не має цієї можливості”.
Роботи юних іконописців можна буде побачити у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла до 3 червня. Опісля учні школи заберуть їх собі додому.
Підготувала Катя Судин
Фото – zaxid.net та з FB-сторінки Андрія Майовця
