Школа іконопису “Капеланчики”: тут навчаються діти

Читай також

  • Іконописна школа «Радруж» запрошує на нові курси
  • У Львові відкрили хаб ментального здоров’я “ДіяТи”
  • Долучайтеся до Літньої іконописної школи у Львові
        • Школа іконопису “Капеланчики”: тут навчаються діти

          Від неділі у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла можна побачити виставку особливих ікон – створених руками дітей-сиріт. Уже другий рік Центр опіки сиріт проводить для дітей, які залишилися без батьківської опіки, майстерню з іконопису “Капеланчики”. Організатори запевняють: найбільше діти-сироти потребують не подарунків на свята чи грошової допомоги, а звичайного душевного спілкування. І ще – навиків та знань, які стануть їм у пригоді в подальшому житті.

          Для художника-іконописця, випускника іконописної школи Українського Католицького Університету «Радруж» Андрія Майовця ідея такої школи виникла доволі спонтанно. Митець розповідає, що свого часу захопився ідеєю провести майстер-клас для дітей з сиротинців. Звернувся у Центр опіки сиріт, де його скерували до голови Центру отця Романа Прокопця. Отець же ідею Андрія підтримав без вагань. Зі свого боку, отець Роман каже, що у Центрі опіки сиріт задум такого проекту визрівав уже давно.

          “Наш Гарнізонний храм має один з напрямів діяльності – капеланське служіння дітям-сиротам, дітям зі шкіл-інтернатів, які опинилися у складних життєвих обставинах. Одного року ми проводили акцію разом з відомими художниками Львова, України, всесвітньо відомими митцями для дітей-сиріт. Було дванадцять таких художників, які малювали в різних стилях, кожен із них вибирав собі від одної до чотирьох дітей, для яких проводив майстер-класи і навчав певної своєї техніки малювання”. Після завершення цієї школи відбулася виставка-продаж створених картин: частину з отриманих коштів отримували художники і їх підопічні, а частина ставала своєрідним дарунком митця для організаторів. Завдяки цим коштам згодом стало можливим організувати навчання іконопису, закупити необхідні матеріали – дошки для ікон, пензлики, спеціальні пігменти.

          12742720_820541344739966_8577819089851831457_n
          Традиційний іконопис – справа не з дешевих. Для творення ікони використовують спеціальні пігменти, зазвичай природного походження – наприклад, глину різних кольорів і навіть подрібнене напівдорогоцінне каміння

          Перші заняття в іконописній школі відвідували 12–15 дітей, однак до кінця навчання залишилися близько десяти. Адже іконопис – справа нелегка, потребує навіть не так особливого обдарування, як звичайної посидючості, терпеливості і готовності довго працювати для досягнення результату. “Я зауважив тенденцію: на початку завжди більше дітей. Але уже за два заняття вони бачили, що це – “не їхнє”, і переставали ходити. Бо тут все ж таки потрібна певна посидючість”, – каже Андрій Майовець.

          “На початку ця праця захоплює, коли ти дивишся на готову ікону, – каже отець Роман Прокопець. – Але коли діти ставлять перед собою чисту дошку і починають тільки виводити контури – вони розуміють, що це велика праця, яка триває не один день і не один тиждень, а щонайменше кілька місяців. Відповідно, дехто з них знеохотився і потребував підтримки”.

          З дітьми постійно працювали волонтери, які підтримували і заохочували їх, допомагали зробити перші кроки у цій справі. Для учнів школи організовували походи в музей, розповідали про мистецтво іконопису.

          І така праця дала плоди. Здавалось би, для дитини шкільного віку іконопис – справа занадто складна: зусиль потрібно докласти багато, а бажаного результату вдається досягнути не відразу. Однак перша власноруч створена ікона змінює ставлення дитини до цієї справи. Восьмикласниця Дарина каже: коли взялася за свою першу ікону – не вірила, що з цього може вийти щось добре. Але за певний час змінила свою думку. “Коли я писала першу ікону, мені не було цікаво. Вже другу, третю – стало цікавіше. І тепер вже просто хочеться малювати”. Зараз дівчина завершує уже четверту ікону.

          Лик улюбленого святого дітей Миколая Чудотворця став першою іконою для більшості учасників школи

          Діти, які навчаються уже другий рік, більше мотивовані, бо краще уявляють, що з цього має бути: вони і швидше пишуть ікони, і більше розуміють іконопис, каже Андрій. Дається взнаки і те, що діти вчаться разом: так вони можуть спостерігати, як працюють і як досягають успіхів їхні однолітки, і позбуваються думки, що це для них недосяжно. Іконописець наголошує і на тому, що, на відміну від звичайної оплачуваної школи, куди діти ходять часто з примусу батьків, цю майстерню діти відвідують з власного бажання. Дехто з учнів і сам зізнається, що загорівся цією справою і хотів би продовжувати її далі.

          “Перший крок має бути зроблений, ти мусиш людину зацікавити. Мені здається, що існує певна проблема: є багато професіоналів, котрі знають, вміють, опанували цю справу, але вони трохи замикаються в собі і тримають ці знання “для себе”. Або ж хочуть уже “готових” учнів. Бо для роботи з початківцями треба докластися”, – каже Андрій Майовець.

          “Якось я проводила двогодинну майстерню для дітей з іконопису – просто ознайомчу, – розповідає іконописець Наталія Оскома, яка сьогодні разом з Андрієм навчає дітей давнього мистецтва іконопису. – І якраз перед тим декілька разів стикалася з думкою, яку висловлювали навіть деякі священики: мовляв, а чи не є профанацією, що будь-хто і будь-де пише ікони? А я якраз збираюся проводити майстерку – для дітей, які ще взагалі уявлення про це не мають… І стався просто збіг обставин: я ходила з цим питанням – і Бог дав мені відповідь на нього. Я потрапила на зустріч з пані Іванкою Крип’якевич-Димид. Я дуже її поважаю, страшенно люблю її ікони, її каплиця у нас на Свєнціцького – найкраща у Львові: заходжу туди, і вже не я молюся, а молитва просто сама до мене йде. І я в неї питаю про те, що мене цікавило, але по-іншому: просто запитую, як вона сама вирішила стати іконописцем. А вона каже: “Ніхто нічого не вирішував! Це ж не було так, що от я сіла, подумала і вирішила: все, з цієї хвилини я іконописець”. А далі вона почала вже сама цю тему розвивати: про те, хто може писати ікони і хто не може, що немає якихось обмежень… І каже мені: “А найкраще пишуть ікони діти”. А я слухаю її і розумію: це все якісь упередження – насправді це круто, що людина може себе в цьому спробувати”.

          12710728_820541378073296_8150039299255576992_o
          Деякі заняття школи проходили безпосередньо у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла

          Навчання у школі добігло кінця. У неділю, 29 травня, у Гарнізонному храмі відбулося урочисте освячення ікон. За два роки кожен з учнів встиг написати до чотирьох: це і святий Миколай Чудотворець, і Богородиця, і лики святих. Організатори планують проводити таку школу і надалі. Наголошують, що до неї зможуть долучатися як вихованці сиротинців та усиновлені діти, так і діти зі звичайних сімей. “Ця школа є відкритою, – каже отець Роман Прокопець, – тому що для самих дітей з інтернатів це позитивний досвід спілкування з дітьми за межами інтернатів. І по-друге – діти, які мають родину, їхні батьки чи навіть бабусі і дідусі теж можуть долучитись до цієї доброї справи і допомогти тому, хто не має цієї можливості”.

          Роботи юних іконописців можна буде побачити у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла до 3 червня. Опісля учні школи заберуть їх собі додому.

          Підготувала Катя Судин

          Фото – zaxid.net та з FB-сторінки Андрія Майовця

           

          Читай також

        • Іконописна школа «Радруж» запрошує на нові курси
        • У Львові відкрили хаб ментального здоров’я “ДіяТи”
        • Долучайтеся до Літньої іконописної школи у Львові
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 0 / 5. Vote count: 0

            No votes so far! Be the first to rate this post.

               

              Про автора