Як чернець «винайшов музику»

Читай також

  • Музика, народжена у монастирі, визнана міжнародним конкурсом
  • Чи справді у “Таємній вечері” Леонардо да Вінчі прихована мелодія?
  • 9 мудрих порад преподобного старця Доротея
        • Як чернець «винайшов музику»

          Чернець Ґвідо Аретинський, який жив в італійському місті Ареццо на рубежі Х і ХІ століть, був звичайним вчителем співу. Але саме він здійснив революцію у музиці – винайшов ноти і заклав основу музичної грамоти. За це його прозвали inventor musicae – «винахідник музики» – та поставили на один щабель з Орфеєм і Піфагором.

          Ми не знаємо точної дати і місця народження Ґвідо д`Ареццо або Ґвідо Аретинського, який отримав своє прізвисько від назви італійського міста Ареццо, де жив і творив. Деякі дослідники називають 995 рік та кажуть, що освіту Ґвідо отримав у монастирі Сен-Мор-де-Фосе, розташованому недалеко від Парижа. Мовляв, звідси інше прізвисько – Ґвідо де Санто-Мауро (Guido de Sancto Mauro), під яким цитуються його твори. Відомо, що свою діяльність Ґвідо почав у бенедиктинському абатстві Помпози – на теренах сучасної Італії, яка на той час входила до складу Священної Римської імперії.

          Ґвідо спочатку був церковним співаком, а потім і сам керував співочою школою монастиря. Разом зі своєю «правою рукою» братом Михаїлом він придумав, як скоротити термін навчання співаків з 10 років до двох.

          Ґвідо та Михаїл переписали книгу церковних пісень Антифонарій. У пролозі, який ще називається «Інші правила про незнайомий пісноспів» (Prologus in Antiphonarium. Aliae regulae de ignoto cantu), Ґвідо скаржиться, що співаки витрачають весь свій час на вивчення пісень з голосу вчителя, а без нього не можуть засвоїти жодного рядка, «навіть якщо тренуються вдень та вночі сто років». Уведені ним правила дозволяють вивчати мелодії самостійно, «з листа».

          800px-Neume2

          Музичні тексти тоді записували невмами – знаками, що початково спиралися на мовлення і складалися з рисок і крапок, які проставляли над текстами псалмів. Але невми могли позначати як один звук, так і кілька, не мали точної звуковисотності, а також не відображали ритму. Тобто мало що говорили співакові про мелодію. Такий невменний запис музики був поширений у Середньовічній Європі, при чому у кожній місцевості використовували свій різновид невм. По-своєму також записували музику у древніх азійських культурах, у Візантії, на Русі (знаменний спів), та у Вірменії (хази).

          Neumes_Manuscript_XIIth_century

          Ґвідо вирішив запровадити уніфіковану систему позначення звуків, щоб співак міг вивчати мелодію без вчителя.

          Звичайно, у цій справі Ґвідо (бо незрозуміло хто, він, чи співак) був не першим. Своя нотація існувала у древніх греків, які позначали звуки літерами алфавіту. Латинську літерну нотацію приписують Боецію, який жив у V – VI століттях. Він використовував латинські літери від А до Р, проте позначав ними струни. Тобто висота звуків завжди була різною, залежно від того, як був налаштований інструмент.

          Ґвідо взяв літери Боеція за основу, але прив’язав їх до висоти звуку. Для початку він «посадив» невми на лінійки – прообраз сучасного нотного стану. Дві лінії були звуковисотними орієнтирами – F та C. Одну малювали червоним кольором, іншу – жовтим. Згодом замість кольору почали використовувати ключі-літери – скрипковий, басовий тощо.

          Новаторський підхід Ґвідо швидко став відомим у інших монастирях, які на той час були центрами культури та науки Італії. Але у себе вдома Ґвідо зіткнувся із заздрістю та нерозумінням. Він сам порівнює себе з майстром, якого римський імператор Тиберій наказав стратити за те, що той винайшов небитке скло.

          Близько 1025 року разом із Михаїлом він переїжджає до Ареццо. Там Ґвідо працює у кафедральному соборі під керівництвом єпископа Тедальда. Саме за його дорученням викладач і теоретик пише свій найбільший трактат, який за іронією називається «Коротке вчення про музичне мистецтво» або «Мікролог» (Micrologus de disciplina artis musicae).

          У ньому з’являється те, що пізніше стане сучасними нотами.

          1024px-Plaque_of_Guido_Monaco_Arezzo

          Меморіальна дошка з нотами на будинку в Ареццо, де жив Ґвідо

          Нот у системі Ґвідо було шість – ut, re, mi, fa, sol, la. Для їхніх назв він узяв перші склади строф латинського гімну Святому Іоаннові Хрестителеві, тому що кожен його наступний рядок співається вище на тон. Тільки останній – Sancte Ioannes – починається з тієї ж ноти, що і п’ятий.

          Гімн Святому Іоаннові
           Ноти Ґвідо були квадратними, а не круглими, як сьогодні.
          750px-UtQueantLaxis-Arezzo.svg

          Шістьох нот Ґвідо цілком вистачало. Сьома не вводилася, щоб не створювати тритон, відомий як diabolus in musica – «диявольська музика». Цю шестистопну систему пізніше назвуть гексахордом. Сьома нота з’явиться значно пізніше. Її назвуть si – з перших літер слів Sancte Ioannes. Закритий склад ut незручно розспівувати, тому у XVII столітті Джованні Батиста Доні запропонував назвати ноту do, від латинського Dominus – Господь.

          Сучасне трактування назв нот виглядає так:

          Do – Dominus – Господь;
          Re – rerum – матерія;
          Mi – miraculum – чудо;
          Fa – familias рlanetarium – сім’я планет, тобто Сонячна система;
          Sol – solis – Сонце;
          La – lactea via – Чумацький шлях;
          Si – siderae – Небеса

          Назви нот Ґвідо використовував разом із латинськими літерами. Лад починався з ля, бо «найголовнішою» тональністю середньовіччя була тональність ля мінор (мовляв, у ті «темні часи» було не до мажору). Тому саме ля позначалася першою літерою алфавіту – а. Далі йшли в-с-d-e-f-g і знову а, яку пізніше замінили на сьому ступінь – h. Під впливом авторитету Ґвідо латинська літерна нотація поширилася всією Європою. Вона використовується і до сьогодні.

          Про музичну систему бенедиктинця стало відомо Папі Римському Іоанну ХІХ. Близько 1028 року Ґвідо запросили до Риму. Там чернець за одну аудієнцію навчив Іоанна ХІХ співати «з листа». Ось що пише про зустріч із понтифіком сам Ґвідо: «Папа надзвичайно зрадів моєму приїзду, довго розмовляв і про різне розпитував; ніби якесь диво, він все крутив наш Антифонарій і, невпинно повторюючи перераховані на початку [книги] правила, не відступився, тобто буквально не зійшов з місця, на якому сидів, поки не вивчив незнайомий йому, обраний ним довільно версикул (невеликий піснеспів), і тоді те, чому він навряд чи міг повірити [в переказах] інших, раптово виявив у собі самому».

          Після зустрічі з Папою система Ґвідо була рекомендована церквою для загального вжитку.

          Нововведення Ґвідо почали працювати ще за його життя. Його «Мікролог» мав стільки рукописних копій, як жоден інший музичний трактат Середньовіччя.

          Автор: Діана Коломоєць
          Ексклюзивно для Часопису |А:| Collegium Musicum

          Читай також

        • Музика, народжена у монастирі, визнана міжнародним конкурсом
        • Чи справді у “Таємній вечері” Леонардо да Вінчі прихована мелодія?
        • 9 мудрих порад преподобного старця Доротея
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 0 / 5. Vote count: 0

            No votes so far! Be the first to rate this post.