Андрій Худо, львівський ресторатор, співзасновник Холдингу емоцій «!FEST»: «У соцмережах важливо використовувати фільтри»
Я намагаюся ділитися з людьми різноманітними речами, тим, що мене зачіпає. Фейсбук, Інстаграм, Твіттер, Гугл Плюс тощо – це хороші майданчики для комунікації. Звісно, спілкування у мережі забирає деякий час, важливо знати міру.
Коли я їду кудись відпочивати, у мене вже не дзвонить телефон. Як правило, люди пишуть мені у Фейсбуці або на пошту. Зараз вже і візитівки не потрібно давати. Для чого? Напиши у Фейсбук! Це ж зручно. Тому, як інструмент у житті, соціальні мережі корисні. У мене зазвичай вікно з ФБ відкрите, коли я в офісі.
Для того, аби не губитися у стрічці і не витрачати багато часу на ФБ, у мене є різні фільтри. Наприклад, я обираю «медіа», і там висвічуються медіа, ставлю «Львів» і там усе про Львів, хочу прочитати тільки політиків – ставлю відповідну позначку. Це дуже економить мій час.
Соцмережі допомагають у роботі, коли ти дуже мобільний і треба охопити багато людей. Коли я спілкуюся з ротою солдат, а це сто чоловік, нам не вистачає 40-50 хвилин. У людей залишаються питання. Тому завжди після такого спілкування я називаю свій акаунт і вони мені пишуть.
У таких моментах соцмережі корисні. Але не можна ними замінити реальне спілкування. Бо комунікація – це те, що дає нам змогу пізнати самих себе, побачити, що означає бути добрим, щирим, чесним і нечесним.
Можливо, на початку «сидіння» у соцмережах у мене займало більше часу. Бо було цікаво саме вивчати їх. Але зараз вони для мене допоміжний інструмент. Я не можу тримати в голові усю інформацію, яку мені люди говорять на вулиці. Тому я їх переадресовую у соціальні мережі.
Інколи я не задоволений, що настільки відкритий. Бо люди мені скидають свої проблеми, які з цього моменту вже стають моїми. Бо ж я намагаюся розібратися, а не кинути це у смітник. Таке життя. Фейсбук – це друге життя.
Наталя Ільчишин, практикуючий психолог: «Спілкування – це обмін емоціями і лайки їх не замінять»
Спілкування – це не лише обмін інформацією. Якщо ми говоримо про соціальні мережі, комунікація тут – це лише одна сторона спілкування. Наприклад, коли ми пишемо якийсь пост, який стосується того, що нас вразило, ми фактично викладаємо своє ставлення до того, що відбулося. Це фактично інформування про свої цілі, цінності, своє життя. Комунікація передбачає ще й обмін емоціями, враженнями. Можна з натяжкою обміном емоціями вважати ті лайки, які ми ставимо у Фейсбуці (а віднедавна ще кілька символів), але, насправді, без живого спілкування, без спілкування в реальному житті, добрих стосунків не буде. Для того, аби стосунки розвивалися, ми маємо зустрічатися хоча б час від часу в живу і спілкуватися, а не тільки у соцмережах.
З іншого боку, соціальні мережі – це наша даність, це реальність. Вони також можуть стати дуже класним майданчиком для тренування своїх комунікативних навичок для сором’язливих. Наприклад, комусь складно заговорити з дівчиною у реальному житті. Соціальна мережа дає можливість добре подумати, що написати, і отримати відповідь. Також соціальна мережа може стати вікном у світ для тих людей, які у силу тих чи інших можливостей обмежені у комунікації зі світом вживу. Тому ця ситуація, як і кожна інша, має дві сторони. Просто потрібно мати міру.
Наша сторінка в соціальній мережі – це те, ким ми себе бачимо. Ми ставимо те фото, яке нам подобається, ми подаємо лише ту інформацію, яка нам подобається. Людина в мережі і людина в реальному житті – це можуть бути взагалі різні особистості. І це нормально. Не усім публічність пасує. Кожен сам визначає міру своєї публічності.
Найпростіші речі: спілкування вимагає часу, місця і відповідної атмосфери. І звичайно, це мають бути люди, які вам приємні, яких ви хочете бачити.
Дискусію «Я, ти і Fейсбук» 11 липня організувала Комісія у справах молоді УГКЦ за сприяння Львівської бізнес-школи УКУ та Холдингу емоцій “!Фест”. Інформаційний партнер заходу – Tvoemisto.tv та ДивенСвіт.
Джерело: tvoemisto
