Одна сім’я взяла собі за звичку щодня читати по одній сторінці Біблії. Читання займало всього дві – три хвилини з 24 годин, виділених нам Богом, в одній добі. Непомітно для себе, швидко прочитали Старий Завіт і почали Новий.
– Тоді вийшов він і пішов, як звичайно, на Оливну гору… – відкривши Святе Письмо, читав батько, – і, ставши на коліна, почав молитися: «Отче, коли ти хочеш, віддали від мене цю чашу, тільки хай не моя, а твоя буде воля!»… аж ось надходить юрба, і на чолі її йде один з дванадцятьох, званий Юда… Схопивши Ісуса, вони повели його… Пилат промовив до них: «Ви привели до мене цього чоловіка як бунтаря народу; я… не знайшов на цьому чоловікові (ніякої) провини … Тож я його покараю і відпущу.» Та вони всі разом закричали: «Убий цього, а відпусти нам Варавву!» Пилат, бажаючи їм відпустити Ісуса, промовив до них знову. Та вони закричали: «Розіпни, розіпни його!»… І як прийшли на місце, що зветься Череп, там його розіп’яли і злочинців, одного по правиці, а другого по лівиці… Люди стояли й дивились. Навіть князі їхні насміхалися…» (Лк.)
– Яка добра до нас Божечка! – промовив найменший хлопчик – Він своє життя віддав за нас! А ще, простив тим людям, що його розіпнули!
– Ага, – погодився старший – добре, що ми не жили в той час, що не були одними з них…
– Коли грішимо – стаємо тими, що з юрби… – сказав тато.
Пам’ятаймо, що «кожен раз, коли ми грішимо, то стоїмо на підніжжі Голгофи» і розпинаємо Ісуса.
Юлія Головчин
