Дитинство на війні: яке воно (репортаж волонтерської ініціативи DoBro – Дій, брате!)

Читай також

  • Поради Матері Терези: як добре виховати дітей
  • Наш Бог ― Бог гніву чи любові?
  • Глава УГКЦ: «Замало є колекціонувати добрі діла, треба йти за Христом кожного дня»
        • Дитинство на війні: яке воно (репортаж волонтерської ініціативи DoBro – Дій, брате!)

          Як і всі ми, вони хочуть бути потрібними своїй родині, місту, та, зрештою, і країні. Особливо в умовах, коли прокидаються під звуки градів, а небо ввечері встеляють не тільки зірки, а й безпілотники.

          Це вже не перша поїздка волонтерів на східні терени України. Влітку 2016 року було проведено перший табір під назвою «Не бійся! Будь вільним!» У місті, де ще багато пострадянських настроїв, було важко залучити дітей до відвідування табору, особливо коли його проводять на парафії греко-католицької церкви. Спочатку було близько 10-ти учасників. Волонтери навіть піджартовували, що їх більше, ніж дітей. Проте наступний день потішив вже більшою явкою – практично кожен привів друга. Збільшення кількості учасників спостерігалось до кінця табору. В останній день дітей вже було більше 25-ти.

          9

          «Було важко врахувати всі нюанси організаційних моментів, оскільки ми не знали середовища, в яке їхали. Точно знали, що буде нелегко», – зазначає координатор проекту Роман Дмитрів. Проте результати табору вражали, ігри та спілкування з дітьми стали підгрунтям для подальших поїздок та створили позитивний образ УГКЦ у прифронтовій зоні.

          «Насправді дуже хотілося повернутись після літнього табору, і коли я дізналась, що ми точно їдемо до дітей на осінніх канікулах, то сумнівів не було, чи їхати, була тільки ствердна відповідь: «так, я їду», – ділиться міркуваннями волонтер, Іванна Зачкевич.

          2

          Друга поїздка планувалась вже впевненіше. Волонтери підтримували контакти з дітьми в соціальних мережах та по телефону. Зустрічі прагнули обидві сторони. І нарешті табір під назвою «Бути собою» розпочався.

          «Першого дня, як на мене, нічого фантастичного не відбулось, але мої припущення були надто суб’єктивні. Вже наступного дня мені зробили подарунок, банальний, але вірю, що щирий, – це був браслет з гумок», – ділиться враженнями Іванна Фрищин. Кожного дня діти мали виконати певне завдання для таємного друга. Волонтери в цьому випадку отримували «бонуси», вже не дивуючись, куди ж подівся весь кольоровий папір. Дехто поїхав додому з кольоровими від браслетів руками.

          3«Найперше в мене був шок. Коли ми тільки приїхали, то швиденько побігли на Літургію. І там я побачив плоди нашої праці під час літнього табору. Діти! Вони прийшли до храму! І не для того, щоб, як влітку, повеселитися, а для того, щоб помолитися. Я відчував неймовірну радість, коли побачив, як вони беруть в руки молитовники і разом з нами стараються стежити за Літургією. А коли одна з дівчат пішла до Святого Причастя, я відчув, як мурашки пробіглись по тілу. Це були емоції, які важко передати словами», – ділиться враженнями Роман Дмитрів.

          Діти приходили на літургії кожного дня, і вже під кінець табору співали Літургію з волонтерами. І взагалі любили вони співати. З уст завжди зринала пісня Тіни Кароль «Україна – це ти». Навіть на завершальному дні талантів цей співочий номер виконувався 2 рази. Кільканадцять разів діти малювали синьо-жовтий прапор і казали: «Хай живе Україна». А ще багато-пребагато танців.

          Звичайно, не тільки розваги та подарунки формували програму осіннього табору. Діти потребували вже більшої уваги до своїх особистих проблем, пошуку відповідей на часто риторичні запитання, простої розмови чи якогось спільного заняття. Як і всі ми, вони хочуть бути потрібними своїй родині, місту, та, зрештою, і країні. Особливо в умовах, коли прокидаються під звуки градів, а небо ввечері встеляють не тільки зірки, а й безпілотники.

          5

          «Я багато думаю про те, що їм доводиться чути чи бачити кожного дня. Скільки історій про смерть, ненависть, війну вони вже встигли почути за своє життя. А може і пережити. – розповідає Іванка Салига, –  Я усвідомила наскільки важливо бути й радіти з ними. Допомагати їм та виховувати у доброму дусі».

          Саме тому програма табору була насичена різноманітними обговореннями, де всі висловлювали свою думку. Якби ж кожен міг почути, які «перли» роїлись в тих, вже не зовсім дитячих голівках. Деколи й дорослі такого не скажуть. Щодня дітям розповідали біблійну історію. Дехто доповнював її непримітними, на перший погляд, але важливими деталями. Опісля наставав час питань-відповідей. «Мені здається, що я більше взяла для себе, ніж встигла дати дітям», – зазначає волонтер. Проте на релігійному напрямку роботи залишається найбільше, адже спадок СССР залишив важкі сліди, а чорний кіт завжди переходить дорогу не в тому місці. «Але лише чужий – домашній шкоди не приносить».

          4

           

          Варто було бачити усмішки на обличчях та блиск в очах, коли приходив час мультфільмів. Короткі мотиваційні ролики спонукали дітей до глибоких думок. Шокуючим (приємним, звичайно) моментом була відповідь «безпека» на питання, де дорослі відповідають «страх». А також «емоції – це мозги», «радість – це погано, коли ти сидиш на уроках і ржеш, як конь», «страх… у нього немає думки» та багато інших, яких волонтери не встигали записувати.

          Також особливим дійством було «будування спільноти». Дітям дуже подобались християнські пісні. Спочатку було багато незрозумілого, проте прослава Бога оселялась на устах і в серцях, і вже вкінці табору діти самі просили заспівати разом «Дивись, яку любов нам дав Отець небесний наш…»

          Проте все закінчується, щоб дати початок чомусь новому.

          «Коли прийшов час їхати, то звичайно охопив сум, сльози на очах дітей теж говорили про те, що вони не хочуть, щоб ми їхали, але ми не прощались, а просто сказали: «До зустрічі!», – зазначають волонтери.

          10«Дітиська були класні, вони були, як я то називаю, «живі», відкриті, кожен з своєю власною історією і баченням цього світу».

          «Насправді я не багато часу провела на таборі. Але, коли була з дітьми, то старалася кожну хвилину бути з ними, відчувати їх і надихати. Я тішилась від їхньої відкритості й щирості. Дивувалась з їхньої творчості, вигадливих історій, дитячої безпосередності і дорослої розсудливості».

          «Для мене цей табір є дуже важливим, так як я можу спілкуватися з нашими маленькими братами і сестрами, які живуть в іншій частині нашої країни. Цей діалог, який був обірваний дуже багато років, зараз відновлюється. І я радий що Бог дає мені можливість брати в цьому участь. – Розповідає волонтер Роман Шп’єлик. – Сам табір – це маленький український світ, який ми хочемо бачити в наших школах. Він дав можливість дітям побути самими собою, навчив їх відкриватися і радіти життю. Це саме те, чого прагне кожна людина – бути щасливою і сприймати себе такою, якою вона є».

          6

          Враженнями діляться також і учасники табору. Люба Винник: «Наш лагерь, то место, где я нашла прекрасных, отзывчивых друзей, которые всегда готовы помочь, ну и поняла, что не всегда люди настроены недоброжелательно по отношению к тебе» (вибачте, що російською, проте саме так воно пролунало у вухах).

          «Знаєте який парадокс волонтерства? Це коли ти певний час готуєшся до поїздки морально, духовно й з практичної точки зору, щоб мати змогу якомога більше віддати, поділитися з людьми, до яких ти їдеш. А, в результаті, сам повертаєшся додому більше наповненим всередині, незважаючи на те, що віддав себе повністю», – ділиться досвідом волонтер, Наталія Ковальчук.

          8

          Висновком після такої далекої подорожі, за 2000 кілометрів від дому, стало те, що ці діти потребують спілкування та уваги. Тільки будучи з дитиною, граючись та розмовляючи, ми можемо стати добрим прикладом для наслідування. А вони  це майбутнє нашої держави, тому від нас залежить, якою вона буде, з кого вони братимуть приклад і яке для них значення матиме в майбутньому Бог і Україна.

          «Наталки, Богданка, Іванки, Ромки та інші наші друзі, як новітні апостоли, провадили табір з новим натхненням і любов’ю та посвятою для мешканців міста, околиць і парафії св. Миколая. Я, як парох, зауважив, що діти з великим нетерпінням очікували початку табору. Провід у поєднанні з іграми все більше і більше гуртує діточок в одну дружню команду. У часі, коли за 20 кілометрів йдуть бойові дії, ми формуємо нове покоління, яке шануватиме місто, рідний край, Україну та мир, що так нелегко тепер зберегти. – Зазначає парох, о. Віталій Кестер. – Дуже важливим є спілкування, у якому пізнаємо себе, що і було метою табору. Хочу щоб ми всі підтримали ідею подорожі у м. Львів та Карпати у час чарівного Різдва Христового.

          img_7707

          У планах волонтерського простору «DoBro» – привезти сім’ї учасників табору до Львова на період різдвяних свят. Роботи ще багато, кожен може долучитись до проекту, адже море складається з краплинок. Дій, брате!

           

          Довідка

          З 24 по 30 жовтня 2016 року волонтерський простір «DoBro» проводив християнсько-патріотичний табір для дітей в місті Костянтинівка Донецької області.

          «DoBro» – волонтерський простір, що діє при Центрі Студентського Капеланства у Львові. Це група ініціативних студентів та випускників різних вузів, що віддають свої сили для творення добра. Простір діє у трьох напрямках: відвідування дітей в сиротинцях та інтернатах, плетіння маскувальних сіток для військових, організація та проведення різноманітних заходів, що популяризують українські традиції на сході України.

          Автор: Наталія Гнип

           

          Читай також

        • Поради Матері Терези: як добре виховати дітей
        • Наш Бог ― Бог гніву чи любові?
        • Глава УГКЦ: «Замало є колекціонувати добрі діла, треба йти за Христом кожного дня»
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 0 / 5. Vote count: 0

            No votes so far! Be the first to rate this post.

               

              Про автора