«Словотвір» — це інтернет-платформа, де люди шукають українські переклади запозичених слів. І не тільки шукають, а й створюють їх самі: для цього організатори просять увімкнути уяву та національно-мовленнєві сенсори. Наприклад, спільними зусиллями фідбек перетворюється на відгук, буккросинг — на книгообіг, аватар — на мармизку, а фейспалм — на лобхлоп.
Каталог має чотири розділи: «Каталог слів», «Потребують уваги», «Популярні слова» та «Останні слова». Ще є абетковий покажчик та пошукова стрічка: можна ввести іншомовне слово, переклад якого ви шукаєте, й отримати кілька українських аналогів — якщо, звісно, таким словом уже цікавився хтось раніше. А якщо ні, то його можна запропонувати для обговорення.
Базу «Словотвору» формують лише зареєстровані учасники спільноти. Вони пропонують свої варіанти, голосують, слово проходить базову модерацію (на виявлення нецензурної лексики). Той варіант, який набрав найбільшу кількість голосів, пропонують основним. Але за бажання можна відкрити повний список усіх варіантів та вибрати найпривабливіший для себе.
Скажімо, слово дедлайн має 17 варіантів перекладу. Найкращим вибрали реченець, а серед запропонованих були кінцестрок, краймежа, край-дата, часоріз і навіть невстигайко. Найпопулярнішим було селфі: має аж 57 запропонованих аналогів. Виграла самознимка. З нею змагалися себешечка, самчик, самочпок, особисточка, ясвітлинка й самолуп.
Користувачів нині особливо не обмежують, розповідає засновник проекту Михайло Свистун.«У базу потрапляють і латинські, йі грецькі слова, які, можливо, і не варто перекладати. Це питання ми ще не вирішили для себе. Можливо, у майбутньому ми просто розділимо базу на кілька словників», — каже він.
Команда співпрацює і з науковцями. Наприклад, Іван Ціхоцький, доцент кафедри української мови Львівського національного університету, допомагає з модерацією ресурсу та консультує команду.
За словами засновника, «Словотвір» є винятково волонтерським проектом. І монетизувати його не планують. «Команда професійно досить успішна й має змогу дозволити собі вести неприбутковий проект. Більше того, ми вважаємо, що монетизація — це залежність (від рекламодавців, спонсорів та інших), а залежність шкодитиме проекту», — пояснив пан Свистун.
Щомісяця на сайт заходить близько п’яти тисяч людей. Зареєстровано удвічі менше. Основна аудиторія проекту українська (85%). Решта, припускає Михайло Свистун, — це діаспора. Територіально найбільш зацікавлені в проекті Київ, Львівська, Івано-Франківська, Дніпропетровська та Харківська області.
До кінця осені команда планує перезапустити сайт і повністю оновити дизайн. Це додасть функціональності й зробить «Словотвір» інтерактивнішим. Окрім того, є намір популяризувати вдалі переклади. Як саме — буде повідомлено ближче до кінця року.
Мовомарафон
Мовомарафон — це такий собі українськомовний забіг на честь 25‑ї річниці Незалежності. Протягом 25 днів усі, хто хоче перейти на українську (або хоч би спробувати), виконують завдання, пишуть і розмовляють тільки українською мовою.
Марафон має різні рівні складності: повного занурення і лагідний. Останній — для тих учасників, які не готові різко перейти на непритаманну їм мову спілкування. Вони дістають полегшені завдання. Скажімо, не постійно розмовляти українською, а почати з магазину.
Кожні два-три дні організатори надсилають зареєстрованим учасникам поради та план роботи. Завдання потрібно вчасно виконувати й публікувати результати у Facebook, додаючи хештег #мовомарафон. Скажімо, спочатку треба було запостити привітання з Днем Незалежності й розповісти про перший день спілкування українською. Одним з останніх завдань було знайти невідому досі українську поезію, вивчити її напам’ять і записати відео.
Нині на Мовомарафоні зареєструвалося близько п’яти тисяч людей із 40 країн світу. Аудиторію, розповідає організаторка Ярина Чорногуз, збирали через соціальні мережі. Спершу зробили три промо-ролики. Крім того, пустили соціальну рекламу по національному радіо.
Завдання переважно розробляють ініціатори проекту — Ярина Чорногуз та Сашко Іванов. Коли потрібна допомога, вони консультуються зі своїми друзями-філологами. Дещо беруть із першого Мовомарафону від Фундації регіональних ініціатив, який відбувся в Харкові в лютому — березні.
Проект повністю волонтерський, його не монетизують. На початку акції краудфандингом зібрали 10 тис. гривень. Гроші пішли на друк подарункових наліпок, листівок, футболок волонтерам, поліграфію для першої офлайн-зустрічі.
СловОпис
Це мультимедійний проект студентів та викладачів Київського університету імені Бориса Грінченка. І, хоч як дивно, надихнув їх словник української мови Бориса Грінченка. Заснували все це АстудіЯ (науково-методичний центр університету) та викладачка Мар’яна Ангелова.
Нині сайт створений на університетському ресурсі у форматі інтерактивної абетки — під кожною літерою ховається кілька (чи кількадесят) відео зі студентами, які пояснюють слова зі словника. Вже створили 140 таких міні-відеоблогів. У них пояснюють значення слів, розкривають етимологію чи характеризують поняття. Зазвичай це ті слова, що вже вийшли або поступово виходять з ужитку. Скажімо, видноколо, гателити, горицвіт, ватра чи вар’ят. Щоправда, лексикон проекту не обмежується словником — серед слів можна знайти вподобайку чи вишиватника.
Засновниця Мар’яна Ангелова пояснює це тим, що метою не є лише популяризація словника. Від самого початку хотіли передати ідеї Грінченка в новому медійному та смисловому контексті. Тому проект не обмежується лише інтерактивною абеткою — є ще відеоопитування серед молоді та дітей. Перехожих розпитують про улюблені слова чи перевіряють знання рідкісних. Крім цього, активно ведуть сторінки в соцмережах, де публікують мотиватори на кшталт «Прикрась життя українською», «Природа говорить українською».
Все, крім мультимедійних літер, нині є лише в соцмережах та каналі YouTube. Найближчим часом команда збирається презентувати новий сайт — функціональніший, каже Мар’яна Ангелова: «Той сайт, що є в нас зараз, дуже примітивний і не дає змоги нормально подати весь масив інформації. Тому ми робимо інший. Буде багато нових авторських рубрик, готуємо серію інтерв’ю з мовознавцями, хочемо створити телепортрети науковців. Наступна опція — курси української як іноземної онлайн. Наші студенти-волонтери вже розробили 27 уроків, викладачі готують методики».
Експрес-уроки української
Це не зовсім онлайн-ресурс. Експрес-уроки — це кількахвилинні відео про те, як правильно вживати слова. Скажімо, яка різниця між крайнім та останнім у черзі, холостяком та парубком, вірогідним, достовірним та імовірним. Або пояснення, як українською сказати російський сталий вислів «входить во вкус». Кожний урок — нова тема. І цей проект —частина телевізійного «Сніданку з “1+1”». Усі відео одразу викладають у відкритий доступ. Тож кожен охочий може подивитися їх без телевізійного пульта.
Автором проекту є Олександр Авраменко, викладач університету імені Грінченка й автор підручників з української мови. Експрес-уроків у нього вже назбиралося більше сотні. Вони виходять кілька разів на тиждень.
«Я інтегрував ці уроки в підручники для 8-го класу, — розповідає організатор проекту. —Тобто тепер діти з початку навчального року не тільки вчитимуться за книжками, а й використовуватимуть мультимедійні засоби, щоб дивитися ці уроки».
Теми для уроків переважно приходять самі — зі світу навколо: «Ми аналізуємо помилки в зовнішній рекламі, робимо опитування на вулицях, стежимо, як розмовляють відомі люди. Теми взагалі легко народжуються. Кожен третій урок —це відповідь на питання глядачів. Проте часом доводиться оминати вузькофахові теми. Намагаємося дати те, що буде цікаве якомога ширшій аудиторії».
Робити проект тільки в інтернеті Олександр Авраменко не хоче. Каже, для цього потрібні інвестори, а їх знайти важко: «“1+1” має ресурс: виділяє павільйон, дає техніку, забезпечує якісне знімання. Щойно виникла ідея скляної дошки — її виготовили. Якби я займався цим сам, то не мав би таких можливостей. Якщо знайдуться спонсори, готові фінансувати інтернет-проект, я з радістю за нього візьмуся. А поки що думаю, що ми вбиваємо двох зайців: теле- й інтернет-аудиторію, яка знаходить відео в YouTube».
Ukrainian Lessons
Це сайт із безкоштовними подкастами та статтями для вивчення української як іноземної. Його розробляє випускниця Києво-Могилянської академії Анна Огойко
«За основу я беру подібні подкасти з інших іноземних мов (а прослухала я їх чимало). Урок містить чотири основні частини: діалог або текст українською, докладні пояснення англійською кількох коротких тем (наприклад, числа від 1 до 20, уживання слова ще), невеличка усна вправа й культурна інформація, — пояснює Анна. — Інколи структура міняється. Наприклад, раз на десять уроків я планую влаштовувати так звані тренери вимови, де пропоную потренуватися на скоромовці й розказую про вимову важкого звука. Тобто система максимально гнучка».
Аудіоуроки виходять раз на тиждень. Випуски почали з’являтися з кінця червня, тож нині в архіві вже є дев’ять подкастів для початківців. Паралельно розробляють картинки, ведуть сторінки на Facebook та Instagram.
Попри те, що кількість підписників на сторінці в соцмережі — майже тисяча, організаторка називає найбільш реальним показником ту кількість іноземців, які підписалися на розсилку. А вона існує лише два місяці. Таких нині 138, усі вони активно дописують і слухають подкасти.
Нині проект нічого не заробляє, хоча є комерційним. Ініціаторка сама вклала в нього гроші, найняла дизайнера й планує продавати додаткові матеріали — докладні конспекти кожного уроку з вправами та списками слів. Щось на кшталт розділу підручника, але власної розробки. Натомість усі записані уроки завжди будуть у вільному доступі. Так само як і додаткові матеріали для перших трьох занять.
На сайт, свідчить статистика, приходять переважно зі Сполучених Штатів, Великої Британії, України та Канади. Основна аудиторія — це третє покоління діаспори, пояснює Анна. Тобто люди, які зовсім не знають мови, ніколи не були в Україні, але в них прокинулася цікавість до свого. «Дехто просто зацікавився Україною, особливо в останнє десятиліття. Дехто приїжджає на волонтерство чи навіть роботу. Але найекзотичніший наш слухач — це поліглот-індонезієць», — каже вона.
Проект Ukrainian Lessons є одним із небагатьох, які навчають іноземців української мови. Ще важче знайти регулярні подкасти. Є лише невеликий ресурс від компанії Radio Lingua під назвою Оne Minute Ukrainian (вони мають такі розроблені програми для багатьох мов).
Джерело: CREDO
