Tри роки тому вістка про безоглядну страту наших найкращих, невинних, які духом йшли на зустріч кулям, стрепенула країну.
Їхня Христо–подібна жертва нас змінила. Тепер, коли до сотні приєдналися тисячі, залишається питання – Що сталося? Що змінилося? Чи ми змінилися? Як бути? Що робити? Що робити сьогодні? Як відповісти на непроглядні парадокси політики в Україні, війни агресора, глобального сум’яття і простої біди і нужди?
Річниця розстрілів – день пам’яті. Сьогодні кожен з нас знає когось, хто за ці три роки віддав своє життя. Наші друзі, що віддали найцінніше сьогодні заслуговують нашого зосередження перед таїнством їхньої жертви. А ми цього зосередження потребуємо.
Увага до таїнства нас робить людьми. Адже людина, створена на образ і подобу Божу, є таїнственною. Це сакральне пережиття збирало мільйони на Майданах в столиці, містах України та всього світу. Усвідомлення нашої Богом даної гідності знаменувало нашу Революцію, яка характеризувалася правдивим братолюбством, дієвою солідарністю і певністю в перемозі правди. Усі ці риси «м’які», не агресивні, але настільки потужні, що об’єднали і мобілізували глобальне українство як ніколи досі. Протягом трьох місяців феномен української гідності був в центрі світової уваги.
Три роки тому завершальним акордом декларації гідності стала жертва сотні людей, яких супроводжували тисячі, які вірили і були готові для ближнього віддати все. Відкритість на іншого, стосунки з іншими, жертвенність були суттю Революції Гідності. Духовне життя буває лише у стосунках, у любові до Бога і ближнього ми знаходимо повноту духовного життя.
Сила свідчення Небесної Сотні потрясла країну і стрясла з нашого національного тіла лукавих демонів, але не всіх і не до кінця. Боротьба за гідність триває. Ворог є і ззовні, і небезпека зсередини; і з одним, і другим треба надалі зосереджено і мужньо змагатися. Пам’ятаючи Небесну Сотню і все переможне та правдиве, молімося і підтримуймо наших захисників, молімося і працюймо над своїм особистим наверненням. Ми ніколи не помилимося, коли чинитимемо діла милосердя. Робім добро.Добро – це не абстракція. Це конкретне щось, з кимсь і для когось.
Чи не найважливіший урок останніх трьох років у тому, що ми всі покликані до відповідальності. Ми всі можемо бути вільними і відповідальними. Кожен з нас на своєму місці, у своєму малому житті, на своєму відрізку фронту може давати відсіч ворогові людського роду, національним немочам і власній схильності розчаровуватися і опускати руки.
Зосередження і увага на таїнстві – це тонка дисципліна. Спекуляції і маніпуляції провокують пристрасті, відволікають від глибшої правди, від справжнього. Щоб з таїнством зустрітися, потрібен подвиг духа, душі. Саме в момент зустрічі ми відчуваємо, що правдиве, а що фейк; що дає життя, а що губить; що веде, а що підводить. Не даваймо нікому і нічому влади над собою, яка їм не належить.
Якщо хочемо зустрічі з таїнством Небесної Сотні та жертви тисяч, присвятімо час тиші і молитві, бодай кілька хвилин – правдивих, повних, без галасу, претензій і декларацій. Послухаймо уважно, що говорить Господь через їхні очі та обличчя. Зосередьмося у ці дні на правдивому – на чистій жертві, яку вони принесли заради нашого життя у гідності. Не відволікаймося на штучний шум і метушню.
Збіг річниці розстрілів з ювілеєм патріарха Йосифа Сліпого допомагає нам відповісти на запитання як бути і що робити. Йосиф Сліпий – зразок для Президента і влади, воїнів і посполитих, віруючих і тих, хто в пошуку, особливо для тих, хто терпить.
Після перших 12 років поневірянь, сталінського гулагу, з перспективою загинути в неволі, правдивий провідник свого народу мав достатньо сили і віри на натхненні слова: «Великого бажайте! …Одушевлятися великим, високим і мати перед очима гідну мету – само собою підносить людину. …Людина росте зі своїми задумами і своїми плянами. Високі пориви її підносять, а низькі і грішні похоті руйнують…кожному дано бажати «великого», молити Бога про те, помагати посильно у великих духовних будовах, бо з дрібних цегол виростає гігант. Кожний може чинити добре, а в кожному доброму є і велике…” Після мільйонних жертв, геноцидальних 30-тих і 40-их знеможений страдник життєдайно, з надією і впевненістю кличе до нас сьогодні. Жертви великі, терпіння немалі, але ваші попередники, які вилонювали новий український народ, який таки став незалежним, запевняють нас сьогодні – Правда переможе! Будьте її свідками! І нехай пам’ять про великі жертви керує нашою працею сьогодні.
Що робити?
Годувати голодних.
Надати притулок тим, хто втратив дім під час обстрілів…
… І дім відбудувати.
Лікувати покалічені тіла та душі.
Потішати засмучених.
Підіймати дух розчарованих.
Багато співати.
Зберігати гумор. Сміятися злу у вічі.
Бути активним у захисті нашої гідності.
Кожен може чинити добре, а в доброму є велике. Треба у це повірити. Ми сьогодні спроможні на добро. Зосередьмося, помолімося і подумаймо – яке добро ми можемо вчинити сьогодні. І завтра…
Ілюстрація: dniprograd.org
