Допомагати дітям не лише грошима, але, насамперед, увагою, спільним часопроведенням і навчанням – таку мету поставили собі студенти УКУ, задіяні в благодійній організації «Відлуння».
Вже протягом багатьох років «Відлуння» опікується дитячим будинком в с. Лаврів, спецшколою-інтернатом в с. Добромиль, дітьми з малозабезпечених сімей, а також нужденними людьми. За 18 років існування у проектах цієї організації поволонтерили сотні студентів із різних спеціальностей. Для соціальних педагогів і психологів – це водночас навчальна практика. Знайти підхід до складних дітей, допомогти подолати кризу, відкрити потенціал в дитині – для цього треба докладати багато зусиль, мати багато знань і велике серце.
«Можна одноразово привезти подарунки, гроші і зникнути, а можна постійно навідувати, спілкуватися і чогось навчити дитину, – розповідає очільниця організації, студентка 2-го курсу психології Юлія Палажій. – Перш за все ми хочемо їх соціалізувати, а для цього треба бути до них уважними, показати їм необхідні ресурси, щоб вони могли давати собі раду в майбутньому. Деякі елементарно не вміють навіть собі чай заварити, бо в інтернаті їм вже дають готове, але нічого не вчать. Треба вчити їх готувати, робити щось руками. Деякі діти в дуже складному психологічному стані і з ними мають працювати психологи. Штатний психолог просто не встигає покрити потреби кожного. Зараз планую організувати допомогу одному хлопчику з класу, з яким працюємо. Через тиждень повеземо дівчаток із Лаврова на Школу благородних дівчат, яку організовує «Пласт». Діти зможуть почерпнути щось корисне і цікаве. Раніше до Лаврова мало хто їздив, зараз же туди вже навідуються й волонтери з Бельгії. Умови там значно покращилися та й видно, як діти змінилися».
Крім поїздок до Добромилю і Лаврова, близько 15 студентів спільно з Центром духовної підтримки осіб з особливими потребами «Емаус» УКУ допомагають дітям та молоді з особливими потребами, які проживають м. Сміла.
Студенти також ходять до Львівського інтернату №2 і допомагають дітям виконувати шкільні завдання. Наразі волонтерами захотіли стати більше 40 студентів. Кожний з них обрав зручний день, щоб відвідувати інтернат. 7 студентів досить добре можуть впоратися із 14 дітьми, каже Юлія Палажій.
ЇЇ завдання як керівника – правильно спланувати програму, зібрати команду і простежити за порядком. Перш ніж стати очільником організації, вона деякий час була волонтеркою як і всі. Таке правило організації. Кермо в руки можуть передати раптово, навіть коли цього не очікуєш. Зрештою, так і сталося із Юлею Палажій, коли її попередниця Вікторія Панас поїхала вчитися закордон. У різний час організацією керували Тетяна Лисейко, Олександр Решетуха, Христина Бутинець, Анастасія Миронова.
Серед волонтерів було б дуже очікувано побачити соціальних педагогів, але насправді тут їх меншість, каже Юлія. Є багато інших проектів, до яких вони задіяні, до прикладу, проект наставництва в інтернатах. Натомість багато психологів і богословів, а ще студентів ІТ. Між собою студенти прозвали четвер Днем айтішника в інтернаті.
«Я ніколи не думала, що айтішники можуть бути настільки відкритими з дітьми. Діти від них шаленіють, біжать їх обіймати. Вони вміють швидко виконати з ними домашнє завдання і разом подуркувати, порозважатися. У четвер приходять і дівчата, і хлопці. Діти дуже люблять, коли до них приходять хлопці, частково тому, що вони дуже енергійні, а частково і тому, що здебільшого вихователями в інтернаті є жінки. А з ким же їм можна так пострибати і побігати, як з хлопцями? Вони влаштовують з ними перегони, підкидають тих дітей, організовують змагання. Так багато уваги за один раз – це велике щастя для дітей», – розповідає Юлія.
Студент програми з комп’ютерних наук/CS@UCU Антон Тарасов вважає, що найбільше враження на дітей справляє, коли приходиш до них з цілою компанією: «Моє волонтерство почалось з того, що мені запропонували друзі. Дуже специфічний досвід, який змушує задуматись про речі, про які зазвичай не думаєш. Загалом ми просто спілкуємось з дітьми, дивимось, аби виконували домашні завдання, допомагаємо їм. Але за такою простою ніби діяльністю, відбувається інтенсивне отримання нових вражень та досвіду. Думаю, що для дітей спілкування з нами також приносить і задоволення й щось, над чим потім думаєш засинаючи».
Студентка з ІТ Оксана Оленюк каже, що має невеликий досвід роботи з дітьми і вміє їх забавляти, бо в самої менший братик: «Ми з Юлею Палажій живемо разом, і одного разу вона запропонувала нам поволонтерити. Відгукнулось багато моїх одногрупників. Усі разом ми їх, так сказати, «соціалізуємо». Ці діти мають дуже мале коло спілкування і ми хочемо, щоб вони розкрилися, ставали більш радісними. Тому окрім допомоги з «домашкою», ми дуже багато з ними граємося. У листах діти багато розповідали нам про себе, про свої сім’ї. Після тих листів я ще більше почала цінувати те, що маю, бо там дійсно складні історії».
Не всі діти йдуть на контакт. Деякі дуже замкнуті і тільки через кілька зустрічей починають говорити, висловлювати свої побажання і взагалі реагувати на прохання. А ще деякі хочуть надто багато уваги – коли говориш з іншими дітьми, починають тягнути за волосся. Роблять усе, можливе, щоб перехопити увагу, зауважують студенти-волонтери. Такі бої за увагу можна вирішити лише збільшивши кількість помічників.
«Я спілкувалася з найбільш замкнутими дітьми. Одного хлопчика ніяк не могла допитатися, якого подарунка він хотів би собі на День Миколая. Що б я не пропонувала, він віднікувався. І тільки через майже годину мені вдалося його переконати. Кажу, як ти почуватимешся, коли весною хлопці матимуть м’яча або футбольну форму, а ти собі таку захочеш? Тоді він подумав і почав писати. Ще одна дівчинка зовсім не реагувала на мої запитання. До неї говориш, а вона дивиться в іншу сторону. Але найгірше, коли діти починають вередувати. Деякі волонтери цього дуже бояться і після першого курйозного випадку більше не хочуть приходити. Я стараюся попереджати і готувати людей до таких непередбачуваних реакцій, особливо в роботі зі складними дітьми», – ділиться досвідом Юлія.
Щоб працювати з дітьми, треба вміти любити і бути відповідальним, кажуть дівчата-волонтерки. Діти відчувають любов, і кожного разу кидаються в обійми, запитують, коли приїдеш знову і біжать назустріч. Щоб розвивати благодійництво в інтернатах, треба сильна команда людей, які будуть доєднуватися не лише під час святкових акцій, але працювати постійно – таким би завжди хотіла би бачити волонтерство у «Відлунні» Юлія Положій.
Нагадаємо, «Відлуння» існує завдяки доброчинній діяльності студентів, викладачів, працівників УКУ, а також матеріальній підтримці жертводавців. Усі бажаючі можуть пожертвувати кошти на проекти організації:
Отримувач:
Релігійна організація «Український католицький університет Української Греко-Католицької Церкви»
р./рахунок №2600101703741
в ПАТ «Кредобанк» у м. Львів, вул. Сахарова, 80а
ЄДРПОУ 20850999, МФО 325365
Свідоцтво платн. ПДВ № 200158542 видане 21 січня 2014 року
Інд. под. №208509913048
Призначення платежу: добровільні пожертвування
Підготувала Ірина Наумець
