Або на що здатна справді щира молитва
Ця ікона, біля якої я стою, відіграла особливе значення у моєму житті. Нещодавно я вперше за довгий час мав можливість молитися і дякувати перед нею Господу Богу і самій Богородиці у дуже дорогому для мого серця місці.
Read in English: HOW I SENSED THAT I HAVE TO BE A PRIEST
23 роки тому сталася одна подія, яка реально змінила моє життя. Одного зимового дня, проживши в Лаврівському Свято-Онуфрівському монастирі кілька місяців, відвідуючи щоденно Літургію, Вечірню, Утреню, часто сповідаючись там і причащаючись, я вперше клякнув перед іконою Богородиці і щиро помолився. Уявляєте? Вперше за все життя! Не знаю, що я робив всі ці 17 років до того, але молився я нещиро. Я пам’ятаю, що це сталося після Вечірні, в храмі було темно, я був сам. І чомусь я почав молитися власними словами. Я молився про вибір стану. Після школи я нікуди не поступав, бо хотів бути і медиком, і вчителем, і військовим і навіть кулінаром. Дякую своїм батькам, що не тиснули на мене, не робили за мене мій вибір. І коли я йшов до монастиря, я йшов точно не для того, щоб бути монахом чи священиком. Я пішов, бо не знав чого хочу. І тільки в той момент, коли я вперше в житті помолився щиро, як доросла людина, я відчув дивним чином, що хочу стати священиком і служити Богові. Пригадую також, що з очей потекли сльози і самому від цього було дивно. Я ніколи не забував цього моменту, бо він був ключовим у моєму житті. Я вперше знав, чого точно хочу.
Чому це пишу тут? Це ніби ділитися чимось інтимним. Просто знаю багато покалічених доль молодих людей, коли їх батьки робили трагедію з життєвого вибору їх чада і “пхали” вчитися туди, де був “блат”. Знаю молодих людей, які йшли в семінарії і навіть стали священиками, але зробили це на догоду батькам, а не Богові. А скільки є випадків, коли молоді люди вибирають свій стан, керуючись матеріальними інтересами, а не сковородівським “сродним трудом”. Я точно не робитиму трагедію, коли мій син не поступить до технікуму чи ВУЗу, який самостійно обере. І точно не буду спішити його приймати рішення. Все, що я йому пораджу, це піти до храму і спробувати вперше в житті щиро помолитися, без примусу, як доросла людина. Перший рік після школи є дуже важливим. І зовсім не факт, що випускник школи має одразу кудись поступати. Якщо цей час витратити на серйозну призадуму над власним покликанням, це точно не буде марно витрачений рік.
До кожного Господь промовляє по-різному. Все, що треба, це нікуди не спішити і намагатися слухати. Найкраще для цього підійде щира молитва. Мені це допомогло, маю надію, що допоможе іншим.
Довідка
Отець Олег Кобель – душпастир молоді у с. Кавське на Львівщині. Керівник у Відділі душпастирства спорту УГКЦ, голова Комісії “Справедливість і Мир”, Референт Бюро Екології УГКЦ у Стрийській єпархія УГКЦ.
За матеріалами: Блог о. Олега Кобеля
Фото вгорі: credo
