Ще раз заглибитися в сутність постаті Патріарха Йосифа Сліпого, спробувати осягнути його світоглядні принципи та почерпнути для себе трохи еліксиру мудрості людини, яка стояла на підвалинах становлення не лише Української Церкви, а й творення нового типу українця — мудрого підприємця, який дбає передовсім про добро нації та її розвиток, мали нагоду всі, хто прийшли послухати та поспілкуватися 23 червня 2017 року з Президентом Українського католицького університету владикою Борисом Ґудзяком на тему „Бути собою“ про спадок Йосифа Сліпого. Така зустріч відбулася за кілька днів перед львівським діалогом також і в Києві.
На початку розмови історик, завідувач кафедри церковної історії Українського католицького університету Олег Турій зробив невеликий екскурс у життя та формування особистості Йосифа Сліпого. Він зокрема наголосив на тому, що обидва своїх служіння — був добрим науковцем і священиком — Патріарх виконував жертовно, творячи можливості для інших. Його основна діяльність була скерована на підтримку українців у Галичині, які в той час — 20-ті роки минулого століття, не мали своїх інституцій. Ідея власного університету надихала цілі покоління українців. Андрей Шептицький був переконаний, що саме Йосиф Сліпий має очолити УГКЦ, бо він за жодних обставин не зламається і не піде на компроміси, які можуть зашкодити Церкві. І саме це справдилося!
— Коли влітку 1944 року на західноукраїнські землі повернулася радянська влада, Йосиф Сліпий, перебравши по смерті Шептицького провід Церкви, дуже скоро опиняється на лаві підсудних як зрадник „совєцької родіни“ й агент імперіалізму — саме такими були звинувачення. Хоча насправді йшлося лише про те, щоб знищити УГКЦ — єдину інституцію, яку українці Західної України вважали своєю, яка була їхнім осередком не лише духовного, а й культурного життя. За вірність своїм покликанням і обов’язкам Патріарх Сліпий опиняється на засланні в Сибіру, — додав історик.
Поміж іншим Олег Турій розповів і про визволення Патріарха зі заслання, його діяльність у Ватині, створення та розвиток Українського католицького університеті в Римі та його працю задля консолідації всього українства, яке опинилося за межами рідної землі.
„Совєцька система ставила Йосифа Сліпого в позицію нульових шансів, а він — виграв!“
— Уявіть собі, коли відкриваєте Біблію і звідти виходить Патріарх. Йосиф Сліпий був саме таким біблійним патріархом. Де би він не був — вся увага на нього. Він мав поставу, харизму і міфічну біографію — тоді зі Сибіру ніхто не повертався. Був час, коли за ним вже навіть правили панахиду, — розпочав свою історію про знайомство з Блаженнішим владика Борис Ґудзяк. — Я, будучи хлопцем, який почув духовне покликання, в Йосифі Сліпому побачив людину, за якою хотілося йти — це був батько народу, який за Божу правду готовий був віддати все. Він був на найскладнішому фронті ХХ століття, який хотів із людини зробити біомасу.
Гординя і самопевність тієї системи, яка мала інструментарій для нищення, ставила Патріарха Сліпого в позицію нульових шансів, а він — виграв. Тоталітаризм опинився в смітнику історії. Навіть у той час це відчувалося, хоча історія не була завершена.
„Патріарх мислив пророчо, а ми були замолоді, щоб йому не вірити“
Ділився Борис Ґудзяк спогадами і про спілкування з Йосифом Сліпим під час свого навчання в Римі. Він наголосив, що це передовсім була особлива аура, дух.
— Він нас вписував як семінаристів Львівської архиєпархії. Уявіть собі бути семінаристом єпархії, яка знаходиться десь на Марсі. Тоді так відчувалося, бо для нас доступ до Львова був практично неможливий. Коли ми, будучи студентами італійських папських університетів говорили, що хочемо в Україні створити богословський факультет, розвивати УКУ, декан чи ректор поблажливо міг обняти за плече і лише сказати — „вчися, вчися“. Яке УКУ десь в Україні? Наша церква зазнала драматичного згладження і треба жити та думати реально.
Та Патріарх Йосиф мислив пророчо, а ми були замолоді, щоб йому не вірити. Він казав — зло не триватиме довго. І ми вірили в це!
Я би хотів, щоб ви передовсім вірили, що є Бог і що життя кожного — це таїнство, бо ми створені на Божий образ і подобу. Щоб у всіх життєвих перипетіях ми пам’ятали: Бог так полюбив світ, що послав свого єдинородного Сина, щоб світ спасти, а не засудити.
Йосиф Сліпий розумів, що Бог є антагоністом і що неможливі речі можуть відбутися. Він закликав нас до таїнственних ідей.
Без цього не було б тієї Української Церкви, яку маємо, не було б громадянського суспільства, яке зараз є в Україні. Тож зараз, у час війни, великих випробувань — антропологічних, культурних, демографічних мусимо повірити, щоб Бог працює серед нас. І що ми, будучи чи не найскладнішому фронті сучасності, можемо вистояти.
„Йосиф Сліпий — людина стартапів“
— Нам тяжко уявити, як це для такої вишколеної особистості мати зв’язані руки від 53 по 71 рік життя. Це той вік, коли вже є накопичений досвід і саме час працювати, а Патріарху Йосифу це все перекреслили. Тож коли після сибірського заслання він опинився на Заході, то вже впродовж восьми місяців декларував створення університету, не маючи нічого — ні родини, ні грошей, ні землі. Зважте, тоді в Італії було близько трьохсот українців переважно монахині і семінаристи. Він був візіонером, мікроуправлінцем; мислив позитивно і спонукав інших до цього, допомагав робити те, на що вони не наважувалися. Один із його принципів — ніколи не позбуватися землі та нерухомості. Він розумів, що треба бути господарем.
Це була людина стартапів, не боявся працювати в тих сферах і там, де ніхто навіть не міг уявити щось робити. Та найважливіше, що це Йосиф Сліпий робив не для себе. Люди бачили і знали, що це для них, тож йому вірили і підтримували. І все це він робив у глибоко пенсійному віку після сибірського покалічення.
„Не здаватися, не розчаровуватися, бути собою“
— Настанови, які Йосиф Сліпий моделював своїм життям можна транслювати на сьогодення.
Одні з головних — не здаватися, не розчаровуватися, не дозволити ворогу людського роду нашептати, що ти приречений, тобі це не вдасться, ти не такий, Бог десь там. Настанови бути собою і великого бажати — пов’язані. Не вірити в себе, але вірити в Господнє благословення.
Друге — це багато працювати. Йосиф Сліпив дивував своїм працелюбством. Цього ж він вимагав і від інших. Без цього не буде України.
І третє: роки Сибіру в його житті були побудовані на стосунках з Богом. Він молився. Без віри і певності, що Бог є з ним не можна було пережити того, що пережив, ані мати такої наснаги для роботи.
Найцікавіше те, що весь цей інструментарій доступний для кожного з нас, а не лише для кардинала чи для супер-зірки. Тому життя таке прекрасне, незважаючи на всі біди, війну, неправду, яка нас оточує. Ніхто з нас не може поскаржитися, що нам гірше, ніж було Йосифу Сліпому. Тому цей рік його імені такий важливий — бо він до нас промовляє.
Підготувала Наталія ПАВЛИШИН
Світлини: facebook
