Великі справи роблять малими кроками! А ще, з особливим запалом, підтримкою тих, хто переконаний — зміни треба починати зі себе, тому не шкодуючи сил, стають разом і працюють. Як це спрацьовує на практиці добре знають у невеличкому місті Радехові (Львівщина). Там вже другий рік поспіль активісти працюють над проектом „Історична справедливість“ — впорядковують старий міський цвинтар.
Проект цікавий передовсім тим, що він стартував завдяки соціальній ініціативі „То-ся не зробить“ (зараз трансформована в ініціативу „Хтось не зробить“) Патріаршої комісії у справах молоді УГКЦ. До слова, зараз ще до 10 вересня триває новий конкурс соціальний проектів від ініціативи „Хтось не зробить“, тож усі охочі, відповідно до умов, можуть долучатися зі своїми проектами. Детальніше читайте тут: ДивенСвіт.
— Перемога нашого проекту в конкурсі соціальної ініціативи „То-ся не зробить“ стала поштовхом до реалізації давнього задуму — впорядкувати старий занедбаний цвинтар у самому центрі нашого міста — Радехова. Моя подруга Ірина Бліхарська-Бігун довідавшись про цей конкурс, запалила мене ідеєю спробувати створити спільний проект. І ми це зробили! Хоча, насправді, навіть не вірили, що нас відберуть. Як дізналися пізніше, оригінальність теми зацікавила членів журі. Бюджет був не великий — 10 тис. грн., тож для багатьох робіт залучали волонтерів і шукали спонсорські кошти. Та саме ця підтримка і перемога в конкурсі стали масштабним поштовхом для розвитку проекту. І нам це досі допомагає, бо зараз наш проект розрісся, видозмінився і ми маємо чимале зацікавлення і від місцевих мешканців, і від нащадків людей, які поховані на цьому цвинтарі, — розповіла співавтор проекту „Історична справедливість“ Тетяна Садовська.
Та перемога в конкурсі — це лише перший крок, який став до певної міри й зобов’язанням — не спинятися навіть, якщо виникають труднощі, чи щось йде не за планом. Власне радехівська молодь мусила вистояти перед багатьма викликами, йдучи до цілі.
— Вперше, попри великі обіцянки, до нас доєдналося лише п’ятнадцятеро осіб. Ми навіть засмутилися. Та перед завершенням проекту, термін його реалізації був досить короткий, ми провели ще одне прибирання, тоді з нами було вже двадцять п’ятеро осіб. Особливо добре нам вдалося попрацювати в дослідницькій частині. В нашій команді є кандидат історичних наук, родом із Радехова, Ігор Гілевич. Він разом із місцевими краєзнавцями збирав свідчення, спогади старожилів нашого міста. Плануючи цей проект, мали намір видати невеличку брошуру з короткою історичною довідкою про це кладовище. А в результаті вийшла гарна кольорова книга на півсотні сторінок про родини, які там поховані й історію цвинтаря. І туди вмістилася лише п’ята частина всіх матеріалів, які вдалося зібрати, тож найближчим часом плануємо розширене перевидання книги. Крім того, відзняли короткометражний документальний фільм „Цвинтар. Потоптана історія“. Нам багато допомагає також журналістка Мар’яна Зеленюк, яка теж вже стала частиною нашої команди, — додала Тетяна.
https://www.youtube.com/watch?v=k0q3vFo5efI
Окрім усього, активісти на цвинтарі встановили великий кам’яний знак, де зображено зруйновані радянською владою в 70-х роках пам’ятки. Це костел, на місці якого зразу побудували поліклініку, дзвіниця, усипальня графа Станіслава Бадені в неоготичному стилі.
— Зреалізувавши той проект, ми не змогли зупинитися, бо відкрили перед собою багато завдань. Перш за все, звернулися до Радехівської міської ради, щоб територія старого цвинтаря стала історико-меморіальним комплексом. Також зобов’язали провести інвентаризацію землі, визначити межі і призначити відповідального господаря тієї території, бо досі вона була безгосподарна, тому настільки занедбана. Ще, ми виявили, що військовий меморіал від решти поховань жителів нашого міста був відділений огорожею від усипальні графа Бадені. Тож, у співпраці з міськрадою, ми зняли її, щоб обгородити територію старого цвинтаря, — зазначила активістка.
Відзнявши фільм, місцевий краєзнавець вказав на те, що на військовому кладовищі є стежка, збудована з надгробків єврейських поховань. Наприкінці червня активісти разом із небайдужими мешканцями міста зорганізували підняття цих плит.
— І дійсно, коли ми почали їх піднімати, то побачили унікальні написи, малюнки, які символізують культуру цієї національності. Щоправда, багато плит побиті, тож їх буде важко ідентифікувати. Із половини стежки ми відкопали приблизно десяток надгробків. Почистили, відмили їх і акуратно склали на території цвинтаря, де нема поховань. Повідомили про це організації єврейської культури у Львові та Києві. Тож невдовзі до нас приїдуть їхні представники, можливо, навіть знайдуться родичі людей, які жили колись у Радехові. Вважаю, що наш проект буде завершений, якщо ми з тих надгробків зробимо меморіальну стіну пам’яті. Також ми сконтактувалися з реставраторами Національного університету „Львівська політехніка“. Нам пообіцяли, що винесуть ці пам’ятники в перелік дипломних робіт і студенти зможуть у рамках своїх наукових робіт та навчальних практик відновлювати надгробки. А також нам запропонували авторський нагляд під час скріплення розбитих пам’ятників, — підкреслила Тетяна.
Активісти мріють завершивши благоустрій цвинтаря, зробивши там освітлення і стежки, щоб люди не ходили по похованнях, створити туристичну карту міста з гарними туристичними вказівниками, де обов’язково буде територія старого цвинтаря, бо це місце, з якого вони почали свій проект.
Наталія ПАВЛИШИН
