Освіта нині: слухати, спілкуватися, шукати, усвідомлювати

Читай також

  • Владика Браян (Байда) зустрівся із учасниками Молодіжного Салезіянського Руху
  • Ювілей молоді чекає тебе!
  • Запрошуємо молодь на Тезе у Таллінні «Паломництво довіри»
        • Освіта нині: слухати, спілкуватися, шукати, усвідомлювати

          Якою має бути сучасна українська освіта, які головні виклики нині стоять перед нею. Такі складні питання 1 вересня у Львові у межах проекту FESTаcademy аналізував єпископ УГКЦ, президент Українського католицького університету Владика Борис Ґудзяк. Головні думки та акценти з виступу.

          Read in English: Education nowadays: to listen, to communicate, to search, to realize

          Свої висновки владика зробив крізь призму визначення „перспективного лідера в українській освіті, першого проректора УКУ Тараса Добка“ від якого, як наголосив, і сам багато вчиться: „Освіта — це не лише проінформувати, а й формувати і трансформувати. Це процес перемоги над своїми вадами та слабкостями, процес відкриття і вподобання цінностей, відкриття того, що є дещо важливіше від мого „я“ і задля цього варто жити і працювати. Треба навчити молоду людину цінувати і любити щось більше, аніж лише себе. Якщо людина вмітиме любити, вона черпатиме з любленого життєву енергію і сама даватиме життя“.

          — Ми знову і знову відчуваємо, що всі хочемо жити вільно. Так, щоб не було накопиченого стресу, гніву в родині і на роботі, щоб ми могли дивитися в очі один одному. Над таким щастям потрібно працювати. Для нього потрібні ті компетенції, які, власне, може давати освіта.

          Часи змінюються, тож треба вже вчити інший тип математики, бо багато процесів механізовані, вміти читати текст — творчо, критично, осмислено. Це все має давати школа. Ми вже бачимо, що світ змінюється. Ми працюємо над проектами. І треба вчити дітей розуміти цей процес.

          Змінюється і тип стосунків. Вже не працює принцип вчитель-учень, а принцип цілих мереж. Минулого тижня гарвардський історик Ніл Фергюсон написав, чому американська війна в Афганістані така неуспішна. Бо ієрархічний підхід американської армії бореться з невпорядкованою мережею. А щоб боротися з мережею, треба самому нею стати.

          Вміти слухати

          Перша дисципліна, яка вкрай необхідна для щасливого життя — це вміння слухати. Дуже багато дітей сьогодні невислухані. Нам бракує часу, щоб їх почути. А невислухана дитина й сама затрудняється слухатися. Все наше життя побудоване на міжособистісній зустрічі. У кожен момент відбувається подача інформації, яка потребує сприйняття.

          Ми дуже схвалюємо ініціативних і відважних, підтримуємо тих, які не бояться встати і сказати. Те, думаю, що ми повинні відзначати тих, які вміють слухати і помагати змалку дитині краще чути. У цьому глибокі духовні засади.

          Наше духовне життя — це не просто дія, а відповідь на ініціативу Бога, який до нас промовляє. Коли ми глибинно розуміємо, що є щось більше, ніж я, коли бачимо щось поза собою і вміємо спілкуватися з іншими — життя набирає особливої повноти. Слухання дуже важливе у подружжі, роботі, вихованні дітей.

          Кілька місяців тому ми прощалися з унікальною людиною, яка мала розкіш унікальної поваги в Україні і не тільки, — з Любомиром Гузаром — він умів слухати. Люди, які мали честь із ним спілкуватися, йшли від нього піднесеними. Він ніколи багато не говорив, а багато слухав. Те, що він говорив, дуже часто було особливо влучним.

          Наші школи і університети повинні бути місцем, де ми вчимося спілкуватися. Мистецтво життя — це мистецтво спілкування. Сьогодні Україна, як ніколи, потребує людей, які вміють добре спілкуватися і є віртуозами слухання. Можна слухати так, що це дасть змогу людині висловити щось раніше несказане. Не знаю, як ви, а я не раз у сповіді відчував, що добрий сповідник допомагає йти глибше, у закамарки.

          Моє велике бажання, щоб наші діти були вислухані і отримали приклад віртуозного слухання і спілкування. Вони повинні вміти спілкувати легко, серйозно, весело, але без їдкості. Ми створені для спілкування і наші школи мають стати місцем, де ми вчимося краще це робити.

          Зберегти себе

          Зараз живемо в унікальний час. За останні 50 років у світі відбулося більше змін, аніж за попередніх 500 чи й  навіть 5 тисяч років.

          Ви пливете у динаміці змін цієї історії, але не забувайте мати власну поставу. Я не маю точних відповідей для вашого покоління, яке не пригадує Щербицького, але ще знає Йосифа Сліпого. Ви бомбардовані телефонами, вам важко зосередитися на чомусь довше, ніж 45 секунд, але ви здатні піймати 10 імпульсів одночасно. Ви — інші, ніж я.

          Та моя порада така: школа і навчальні заклали повинні дати вам спокій і стабільність. У цей період ви повинні сформувати поставу, мати власну думку, інакше будете постійними спостерігачами.

          Знати себе

          За останні два місяці я переїжджав з місця на місце 50 разів, змінивши країну 20 разів. Це надзвичайно виснажливо. Ми зараз дуже схвалюємо спонтанність, творчість. Так, це оригінально. Та повірте, нема нічого більш втомливого, аніж постійна спонтанність. Кожна людина потребує коріння.

          Наша школа повинна бути місцем заспокоєння дітей. Щоб кожен знав, ким він є: духовно, етнічно, національно. Щоб кожен мав вимір, у якому почувався впевненим.

          Ставати кращими

          Від садочка до докторантури наші навчальні заклади мають стати місцем, де викладач дає прикладом. Учитель, який радісно віддає себе учню і показує, яким радісним може бути цей процес, спускається до дитини так, як Бог наближається до нас.

          Ми всі в Україні потребуємо, щоб нас хтось піднімав. На Божественній Літургії завжди звучить прекрасний заклик до кожного стати кращими — „вгору підійміть серця!“. Як прекрасно, коли дитина приходить зі школи усміхнена і з випрямленою спиною, бо з нею поділилися радістю і вона нею ділиться.

          Пам’ятаю своє навчання у Патріарха Йосифа Сліпого у Римі. На той час він вже був у поважному віці. Мені випала нагода прогулятися з ним біля університету. За дуже коротку прогулянку Патріарх п’ять разів запитав мене, скільки є семінаристів. Я зрозумів, що його пам’ять слабне, він наближається до смерті. Та попри це, три роки після того я підходив і стояв біля нього, коли він виходив побути на вулиці. Щоразу ми мали однакову розмову. Тоді я слухав не слова, не концепти, не проповіді, а радів тому, що є поруч із тим, хто відважився виступати проти найбільшого виклику — тоталітаризму, який намагався зробити з людини біомасу,— і він вистояв.

           Напевно саме тому ви знаєте, хто такий Йосиф Сліпий, але вже забули, хто такий Щербицький.

          Підготувала Наталія ПАВЛИШИН

          За матеріалами zaxid.net

          Світлина: Твоє місто

           

          Читай також

        • Владика Браян (Байда) зустрівся із учасниками Молодіжного Салезіянського Руху
        • Ювілей молоді чекає тебе!
        • Запрошуємо молодь на Тезе у Таллінні «Паломництво довіри»
          • Оціни

            [ratemypost]

               

              Про автора

              Журналіст "ДивенСвіт"