Надважливі поради для тих, хто готовий постійно долати перешкоди, підкоряти нові вершини, вести за собою. „Шлях воїна. Духовність лідера у час бурхливих змін“ отця Андрія Зелінського — надихає, мотивує, спонукує й окрилює.
Стань рухом, влийся в рух, рухай рухом
Найважливіша компетентність того, хто повинен вести за собою інших, — стати частиною руху, влитися в рух і рухати рухом. Усвідомлення, що я є частинкою невпинного руху, — перший крок до опанування хаосу. Це вміння — один із найважливіших кроків для набуття лідерської компетентності.
Лідер з’являється там, де є сила опору
Світ постійно змінюється. Неконтрольована зміна стає загрозою. Одним із перших супротивників на нашому шляху — страх. Там, де з’являється страх, неминуче народжується воїн, здатний його подолати. Ця людина знає, чого хоче, має чітко сформульоване завдання і знає, як діяти, щоб досягти мети, долаючи опір.
Лідер з’являється там, де є сила опору. І це неминуче! Адже навіть, щоб прокинутися зранку, потрібно здолати силу опору; щоб змусити себе мріяти про майбутнє — потрібно здолати силу опору: втому, біль, стрес, лінь, зневіру, смерть. Це все резонує у нашій свідомості зі страхом, що породжує сумніви. Звідки в нашому досвіді з’явився страх смерті? Ми ж ніколи не помирали. Будь-яку невдачу психологічно сприймаємо до певної міри, як смерть: я себе сформував, вибудовував і раптом — провал. У цей час новий „я“ помирає.
Накопичення невдач формує відчуття небуття, що перешкоджає досягнути певної мети. Опір завжди матиме запах страху. Саме тому лінія опору стає для нас лінією фронту.
Де інші бачать хаос, лідер зауважить можливість
Лише той, хто вміє зауважити в конкретній миті конкретну можливість, генерує ресурси, аби його мрія стала дійсністю. У воїна конкретний обрій у житті, бо його перша перемога — над собою, друга — над життєвими обставинами, і, зрештою, — над ворогом.
Момент світанку — час певної деструкції, але й час нових можливостей. Лідер вміє розпізнати перші миті нового дня. Людина, яка боротиметься за свій світанок, зможе розпізнати у будь-якій миті присутність можливостей. Навіть там, де інші бачать хаос, лідер зауважить можливість творити та жити по-новому.
Лідер не втомлюється йти до перемоги
Не кожен керівник є лідером. Адже лідер знає, чого хоче, де знайти правильні шляхи. У нього чіткий обрій — перемога. Він не втомлюється працювати над собою та гартувати свій характер. Перемога для воїна має три обличчя: перемога над собою, над життєвими обставинами, над ворогом. Абстрактних перемог не буває —кожна має своє ім’я, інакше це просто риторика. Доки чітко не окреслимо за що боремось, ніколи не знатимемо, як цього досягнути. Перемога має мати ім’я, виражене словом.
Найвища насолода воїна — смак перемоги
Воїн — не професія, а тип характеру. Він готовий терпіти, але лише заради перемоги — повної й остаточної. Воїн не накопичує того, що минає, а цілиться на вічне. Там, де є нездоланність, загрози та перешкоди, саме там є можливість стати лідером, воїном — людиною, вірною перемозі. Найвища насолода воїна — смак перемоги. Ми потребуємо енергії, втіхи та радості для того, щоб рухатися далі. Адже дві ознаки внутрішнього здоров’я людини — відчуття смаку та сенсу. Нам важливо навчитись бачити перемоги і радіти ними; бачити перемоги тих, хто поруч і ними радіти; бачити сьогодні перемоги України і радіти ними.
Зупинитися в особистісному розвитку — означає померти
Коли зникає обрій повної перемоги над собою, над життєвими обставинами, над ворогом — у цей момент ми зупиняємося, а це — кінець. Зупинитися в особистісному розвитку — означає померти. Має бути щоденний розвиток та рух. Там, де я зупиняюся — зупиняється моє життя, а починається існування. Воїн попри страх, перешкоди, вміє зібрати себе до купи, наповнити власний фізичний, емоційний та інтелектуальний вимір, визначити свій шлях.
Воїн постійно розвивається
Ворог розташовує свої сили не лише по той бік від лінії зіткнення, а підступно намагається просуватися до серця воїна, щоб здолати зсередини. Він цілиться відчуттям страху та зневіри, розчаруванням і нудьги — це головні вороги лідера.
Завжди існує страх того, що все розвалиться. А навіщо йти, якщо не дійду? Навіщо боротись, якщо не зможу? Коли нема можливостей — з’являється розчарування. Так підходить один із найважливіших ворогів на полі духовної битви — нудьга, що має кілька імен: виснаження, вигорання. У світі, де мрій багато, а ресурс обмежений, це серйозний виклик.
Як зібратися силами? Дбайте про стратегії, які розвинете, щоб подолати страх, розчарування, нудьгу та зневіру. Адже, коли припините розвиватися інтелектуально, фізично, емоційно — ви зупиняєтеся. А воїн постійно розвивається. Немає потужнішого механізму для особистісного розвитку за механізм авторефлексії, коли аналізую, що відбувається в мені.
Вчіться радіти і вірити
Не бійтесь експериментувати із життям, воно має бути кольоровим. Вчіться розмальовувати дійсність своїми мріями, проектами, ідеями і вірте в них. Бо, як тільки розчаруєтесь, то не зробите перший крок.
Морські піхотинці вірять, що існує три цінності: честь, відвага та відданість. Честь — що в житті існують певні принципи, відповідно до яких його треба організовувати. Відвага — дозволяє зробити перший крок. Та цього замало, щоб дійти до перемоги. Необхідна відданість тому, хто поруч, і перемозі — обрію, до якого крокуємо. Коли відвага веде нас до відданості, є реальна можливість дійти до задуманого, до перемоги.
Перемога можлива лише завдяки команді
Ворог намагається вразити дух братерства. Коли руйнується те, що здатне здолати силу опору — ще один серйозний ворог. Самотужки ми нічого не зробимо. У морський піхоті доволі часто повторюємо, що навіть один у полі воїн. Та перемога можлива тільки завдяки команді. Ми завжди потребуємо поруч когось, хто зможе підтримати, хто своєю вірою в нас допоможе досягнути спільної перемоги. Вміння сформувати команду, сформувати відчуття, що поруч той, хто завжди допоможе здолати страх, зневіру і досягнути мети, — це велике мистецтво.
Воїн завжди в дорозі до наступної перемоги
Воїн не боїться падати — воїн боїться не підніматись. Найстрашніше — змиритися. Якщо реалізовуючи проект, ви сказали: „мить прекрасна, зупинись“, — в той момент зло перемогло. Лідер не може собі це дозволити, особливо, коли за ним ідуть.
Духовно зрілий лідер зупиняється лише, щоб наповнитися силами, відрефлексувати себе та дійсність. Рефлексія — неминучий процес для досягнення перемоги, але не зупинка. Зупинка — це коли не потрібно рефлексувати, а коли я просто задоволений. І це — небезпека, бо в цю мить помирає воїн.
Воїн не втомлюється підніматись щоразу. Навіть, коли, здавалося б, не залишилось жодних причин рухатися далі. Він завжди в своїй свідомості змальовує новий обрій і вимагає від себе більше, ніж є, ніж має, ніж може.
Воїн завжди в дорозі до наступної перемоги. Він отримує насолоду не лише від перемоги, а й від самого шляху. Цей воїн не знає, коли це трапиться, але точно трапиться, якщо не зупиниться.
Воїн гине не від кулі, а від зупинки на шляху до перемоги
Бійтеся не піднятися! Найгірше, що з вами може трапитися — віра, що не потрібно підніматись. Це голос нездоланності, яка у вуха вашого серця доносить брехню про те, що ти — ніхто. І це кінець. Це найдраматичніша поразка. Коли ми віримо, що я — ніхто, я не є…, я не маю… — це поразка. Але повірити, що навіть там, де самі собі не милі, ви маєте право і обов’язок встати і рухатися вперед — це перемога.
Дві головні компетентності лідера — йти і вести за собою.
Три важливі речі, що допоможуть цього досягти (за визначенням військового лідерства): формулювання мети, критичний аналіз наявних ресурсів та усвідомлення — моє життя в моїх руках.
Коли відчуваємо відповідальність за себе, за власну перемогу, — це відповідальність за нашу спільну перемогу. Від куль гинуть люди — воїн гине не від кулі, а від зупинки на шляху до перемоги.
Підготувала Наталія ПАВЛИШИН
Світлини з відкритих інтернет-джерел
