Дорогі браття і сестри, зі щирого серця бажаю кожному з вас, від наймолодшого до найстаршого, від найбагатшого на Божі дари до найбіднішого, в Україні і на поселеннях, справжньої радості дітей Божих, смачної куті, веселих свят Різдва Христового та щасливого, мирного і благословенного нового року! Христос рождається! Славімо Його!
Син предвічного і всемогутнього Бога, Творця всього видимого і невидимого, народився в бідному вертепі та особисто зазнав всієї людської нужди. Це не тільки історичний факт, подія давно минулих років, а й наша дійсність. У цій події, що сталася у Вифлеємі Юдейському понад дві тисячі років тому, ми пізнаємо безмежну Божу любов до всього роду людського на всі часи: «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним» (Ів. 3, 16).
Приймаючи людську нужду і неміч на себе, Син Божий підносить убогу людину до Господньої величі. У Різдві немов відбувається обмін дарами: Бог сходить із неба на землю, щоб людина вийшла на небо; Син Божий стає вбогим, щоб збагатити людину.
Коли нині живемо у світі, де жадоба матеріального збагачення нерідко переростає, за словами Святішого Отця Франциска, у «нове ідолопоклонство грошам», а в «економіці проявляється великий брак уваги до людини, що зводить людську істоту лише до однієї з її потреб – споживання» (Радість Євангелія, 55), ангел Різдва скеровує своє послання саме до вбогих і закликає їх, а заразом і нас прославити Бога, в якому вміщене справжнє і вічне багатство людини.
Попри злидні і випробування сьогодення, маємо визнати, що насправді існують різні види бідності – духовна, культурна, освітня, цивілізаційна і аж тоді – матеріальна. Убозтво сучасного світу частіше має не матеріальний, а духовний характер. Нинішні «скоробагатьки» в Україні переважно є бідніші – і духовно, і культурно – за жебраків. І ця духовна убогість, тобто віддаленість сильних цього світу від Бога, нерідко спричиняє соціальну несправедливість, згубне використання влади, корупцію та зловживання ресурсами, даними для загального блага.
У Різдві Христос нас усіх робить багатими, насичує і підносить з усіх видів бідності, бо Він народжується у Вифлеємі для того, щоб кожну людину зробити своїм братом чи своєю сестрою – дитиною Божою, учасником вічних Божих благ.
Щоб гідно святкувати Різдво, ділімося з убогими – всякого виду бідності – тим багатством, яке ми, віруючі люди, посідаємо, насамперед духовними дарами, а відтак і матеріальними благами. Нехай прадідівська коляда, яка вітає Царя в бідному вертепі, буде для нас Божим заповітом наближатися до вбогих і збагачувати їх скарбами нашої святої віри.
Похиляймося над Христом, присутнім у наших нужденних братах і сестрах, даючи їм відчути близькість Бога, який огортає кожного своїм безмежним милосердям і своєю безумовною любов’ю. Завітаймо з колядою до наших воїнів у місцях їхнього перебування – чи то в домівках, до яких вони повернулися після виконали святого обов’язку захисту Батьківщини, чи у військових частинах, чи на фронті. Навідаймося до постраждалих від бойових дій, приймімо до свого серця біль убогого та потребуючого – так ми приймемо Христа із Пресвятою родиною, збагатимо наш дім, родину та суспільство невичерпними Божими скарбами, «яких ані міль не точить, ані злодії не викрадають» (Мт. 6, 19-20).
Повний текст послання читайте ТУТ
Різдвяні поезії:
Різдво Христове
Сірий ослик.
Білий сніг.
Багряниця —
опинало.
З голови до ніг.
Хекає по стежці.
Цокіт… Слизькавиця.
Він везе
майбутнього Царицю.
Піднялась мітлиця: у небі
зоря:
Сей везе майбутнім
і Царя.
Хуга, лід, —
чи дорога стезя?
Хто людські гріхи
на себе взяв?..
Просяває горам: світлая мітла.
Тьмі — багряна сина принесла.
Кучугури: щоки собі закруглили.
Знайти б входи-виходи
просили.
О, діра! Печера чимала.
Породила! — Сонце!
в ясла понесла.
Нахилилась.
Дала їсти маленьким губам.
Вибіг слави свіжий кусень! —
провістив горбкам.
Ніжно клала на коліна
тихе дитинча.
Вверх дививсь…
А спелену́ла — пружився,
кричав.
Все як в світі.
Розійдімось.
А підходимо — вклонімось.
Бог спасать почав.
Поспішім серця віддати!
Тихо сяє ясна Мати.
21.12.2005
Народження Твоє
В небо вилом —
оце Твої двері!
Зорі — й вила,
солома і — ери!
перші вірні, перша вечеря,
вічна зірка
всім —
у вічну любов!
Вийшов в дім —
і вийняв до світу,
у Любов —
в кому неба є світло…
Бог-тектон
поверта
нас в любов.
Вільне небо! —
оце Твої двері!
Се є Ти:
Ти — і вірні, й вечеря,
Ти любов там,
де бідні в печері…
Ти нас виніс
в небеснії сфери,
бо Твоя
ми любов!!!
5.11.2014
* * *
Світло небесне
Син Божий родився.
Хто серцем воскресне,
Прийди — подивися.
Ці кроки таємні…
Син вічний родився!
Любов — це взаємність…
Прийшов — і дивився.
У ясла — не з чресел
Явивсь, це — явився!
Младенець Небесний —
І світ освятився…
6.11.2014
* * *
Назару і Лесі Романюкам
вдячним серцем присвячую
Ангелом бачити —
це треба ангелом стати
Білі сосуди дерев —
їм до ранку стояти…
Білий лапатий
сніг сіється з неба
лапатий, —
Тепло у хаті.
Й тепло — де хата.
Бачить ягнятком —
то треба ягнятком ще стати
Лагідним-лагідним — і розчинитись
в Дитяті…
Сходять ангельськи білі сніжини!
Бог став людиною.
06.01.2016
Внутрішня жага
Небесному Хлібу – Христу Ісусу
з любов’ю присвячується
1
І може вона народи́ть
в ранок слово
бо в ніч народила Його
і вклала до ясел Небесну Основу
й – примовк непалючий Вогонь…
Аж ось є в мені
авторучка у серці
і біле
і біле Різдво
бо ось я і викинув –
висмикнув все це –
що мав би весь світ за добро
Й скажіть: бо це личить
і це йому йде
творить чисто – чистих
лебедів-людей!
2
Як пальці у благословінні
у Христа
в мені спочила висота
і тішиться висотна піч
біла й проста
що вона вища
дров і протиріч
печей жарких
заходів
сходів – і
дулібів
Хай зійде з неба –
Хліб!..
3
І чистеє слово
в небеснеє серце –
прийде!
бо це личить
і це йому йде
творить
чисто –
чистих
лебедів-людей!
04.01.2017,
Київ
Благоговійний менует
Крок зробив – і став.
Висловив. Тим все сказав!
Як стоїш
в народженні Христа…
Ти поет?
О, ти поет!..
А це – благоговійний середньовічний
менует…
Я спитав би: Божа Мати,
і куди це ліплення
з ХХ-го – дівати?..
Тільки мовчки дивимось на Нього:
я і Матір…
О, художнє надбання…
Пастух народивсь –
стоїть ягня!..
Хвостиком до нас!
як ангел
тільки б став…
О я к ц е с т о ї т ь
в н а р о д ж е н н і Х р и с т а!
Ти художник?
Ти й поет?
Так с т а н ь от: перший
срібний менует…
Запитати б Божу Матір:
Звідки це? – із ХХІ-го…куди
дівати?
Тільки мовчки дивимось з ягням:
на Нього і на Матір…
Це так є… культурну
ліпку оббивати!..
Вознестись!
Та подивилась Божа Мати:
Ігоре, ти стань
хоч як ягня…
Чи не досить нам крилатого коня?
Крок один! –
у світлі Слова стати…
Це ж – Христос!..
І тиха Його Мати.
2.01.2007, досвіток
Білі пензлі
Я – ягнятко.
Я – на Сина дивлюсь,
хвостиком до людей…
Тільки рівновага твоя, Сину,
і – ніхто в рамці не впаде…
алітерація – бог-зна чи впаде
і поза нами – ніщо
і ніхто не впаде…
і це бачено де?
зірка небес
в такій чисто-чистій вовні
відобразиться ще й ляже
ножем вздовж спини…
Тоненькі ніженьки –
білим полям
білі пензлики…
Рожденного Сина –
в серцях –
Творця ще й Художника…
крім художника по справі безбожники
крім матері-батька Художника –
розтиральники вохри пемзою!
В художника радість – чи річ остання ? –
по смерті точніша…
Є народження на заклання!
як би в притчі і вірші…
Без глибинно-художнього
пласкі старання…
10.01.2007