У чому сутність християнства? Чи достатньо нам, щоб бути добрими християнами лише старанно щотижня ходити на Літургії, молитися рано і ввечері? І взагалі, як би мав поводитися справжній християнин? Про це все і трохи більше розповів голова Центру студентського капеланства ЛА отець Юрій Остапюк.
Літургії (не) досить
Християнство не зводиться лише до Літургії. Так, Богослуження —центральна подія життя християнина, бо в цей час маємо можливість спілкуватися з Богом, „доторкнутися“ до Нього, посповідатися, прийняти Євхаристію, читати і роздумувати над Божим Словом. Та насправді, після відпусту, зі словом „Амінь“, наше християнське щоденне життя тільки починається. Адже під час Літургій ми набираємося сили. Тому так важливо зрозуміти, що християнство не має часових меж — воно триває ціле наше життя.
Християни (не) гніваються
Виклики завжди були і будуть. І те, що ми щотижня чи й щодня ходимо до церкви не убезпечить нас від різних, не завжди приємних, ситуацій. Бо життя — це побут, конфронтації. Чи християнин має право на гнів? А чому ні? Це ж емоції! Хіба не можна негативно реагувати на гріх? Можна й мати поганий настрій.
Та мусимо пам’ятати, що ми самі творимо свій побут — і в сім’ї, і на роботі. Думаю, що коріння нашої агресії у внутрішніх переживаннях. Давно спостеріг, що, наприклад, у громадському транспорті молодь зазвичай поводиться досить спокійно: не агресує, слухає музику, читає книжки. Більше агресії в старших людей. Мабуть, причина криється глибше, а накопичення, невирішених проблем вибухає агресією.
Маємо пам’ятати, що агресивні стани — спонтанні. Ніхто заздалегідь не має наміру сваритися. Хоча ми повинні вправлятися, щоб стримувати свої емоції, вміти ними керувати. У таких випадках рекомендую молитися Ісусову молитву. Взагалі мірилом християнства є якраз особиста молитва, на якій треба вміти зосередитися, а не просто вимовляти слова. Це допомагає спокійніше ставитися до обставин, умиротворює. Але й це не одноразово потребіно робити, бо молитва — це процес цілого життя.
Десятина і (не) більше?
Допомагати може кожен. І це не залежить від наших статків. Адже не завжди мусить бути матеріальна поміч. Помилково керуватися думкою, — хай інші допомагають я й так вже щось зробив. Упродовж свого життя треба вміти приносити різну милостиню. Але обов’язково перевіряти, кому допомагаємо і чи справді вони цього потребують.
Допомагати іншим — це те ж саме, що віддавати десятину Церкві. Та й неправильно думати, що віддавати десятину і поза тим нічого більше не робити — це „індульгенція“ на спасіння. Рекомендував би дивитися глобальніше. Адже Церква — це і є люди, і не потрібно від них відвертатися. Християнин пов’язаний із життям Христа. А Він не втомлювався робити добро і любити.
Сорок днів — (не) панацея
Дивно, та ми чомусь обмежуємося Великим постом. Банально думати, що за цих сорок днів відбувається преображення. Насправді, це зупинка, щоб зрозуміти, що є причиною моєї агресії, нервозності, невдоволення.
Взагалі щодня потрібно робити собі іспит совісті. Проаналізувати, чи достойно прожив день. Звичайно, є різна ситуативна, спонтанна поведінка, так звані побутові гріхи, які торкаються нас щодня. Та треба аналізувати, чи не переростає це в мені в образу, гнів і ненависть, бо це вже великий гріх.
Сповідатися, щоб знову (не) повертатися
Для мене сповідь — це не ритуал використання Тайни. А спонука не повертатися до минулого. Якщо говорити образно, то висипати з мішка все, що назбирав, викинути мішок і звільнити руки для добрих справ. Головне, щоб це не було підставою для переконання, що гріх — це нічого особливого, піду ще раз посповідаюся.
Раджу, нехай сповідь буде настільки щира і проаналізована, щоб зрозуміти і побачити помилки і старатися більше до них не повертатися. Звичайно, це не означає, що в один момент ми змінимося. Та треба працювати і не розчаровуватися. Хоча ті, хто глибоко переживає сповідь, кардинально змінюються. Є чимало прикладів, коли навіть після однієї сповіді люди змінюються.
Християнин (не) відступає
Ми, як добрі християни, маємо не боятися випробувань. Людина, яка відстоює правду завжди буде ворогом для тих, хто по іншу сторону. Тому будуть по-різному тиснути, створювати різні перепони. Тоді ми вже випробовуємо довіру до себе як християн. Якщо знаєте, що чините справедливо, то покажете іншу культуру і люди довірятимуть. Якщо не зрадити своїх цінностей, стаєш для людей авторитетом.
Наталія ПАВЛИШИН
