Проща до Унева – це моя участь мандрівника, це перезавантаження мого гамірного буденного життя, це можливість розуму помовчати, тілу відпочити від бігу щоденного і відкритись душі у звертанні до нашого Маестро.
Він один знає і мої слабкості, і мої прагнення, моє істинне покликання. Він один, з мого довір’я у Нього, з безмежної Своєї волі і незміримої Своєї любові – може впорядкувати моє життя.
У цій дорозі до Унева, я щоразу отримую чергові випробування, нові виклики і інколи ставлю питання: – “Чому? За що? Як це так?.
Обуренню та нерозумінню часом нема межі. Шлях стає важким і моменти дороги видаються мені непосильними.
Тільки на 3 день паломництва, спустившись вниз до обителі Унівської лаври – стає тепло на душі і відчуваєш легкість в ногах, і голова вже не обтяжена.
Про труднощі в дорозі якось забуваєш, коли відчуваєш дотик Божий, обшир Його волі та незміримої до нас Любові.
Поділився Андрій Майовець
